КІМНАТА З СВІТЛОЮ ФІРАНКОЮ НА ВІКНІ

Я на сьоме небо не піду
блукатиму на шостім
в парку
під золотими кленами
вони були колись зеленими
давно
я забула
на п"ятому влаштуюсь з п"яльцями
з тих, що в Україні називають кросна
навишиваюся
четверте небо як кінець чверті
попереду канікули
ніколи
третє - голос, гукнеш в самотність
і хтось озветься
може серце
твоє?
чи луна
знову одна
спускаюсь рівнем нижче
друге
додай мені сили
знайти те,
що на першому загубила
віру

А тепер - гарна новина.
Каченя стало лебедем? Ні, маленьке лебеденя подорослішало.:)
Звідси висновок - щоб там не трапилось, в результаті станеш тим, ким ти є.
Лебеденя стане лебедем, тигреня - тигром, кошеня - кішкою , навіть якщо уявляє себе тигром, а каченя - качечкою.
Звичайно, знайдуться люди і тварини, які казатимуть - ти не каченя, ти лебеденя, або - ти не кішка, ти тигр...і всіляко збиватимуть з толку своїми потрібними і непотрібними порадами. Прикро.
Але і тут гарна новина є.
В результаті - ти все одно станеш тим, ким є.
Лебідь в качиній зграї стане лебедем . Особливими, вихованим в качиній зграї.
А лебеденя на фермі качиній - стане лебедем , тільки на качиній фермі.
А хто сказав, що лебеді і качки мають саме от такі, а не інакші?

Всі шляхи ведуть до себе, абсолютно всі.

В дитсадку студентка з педучилища проводила заняття по Андерсену. Читала нам "Гидке каченя", а потім - обговорювали.
Я запам"ятала одне запитання:
- Чому гидке каченя стало лебедем?
Діти ніяк не могли знайти відповідь, яка задовльнила б юну виховательку. А може дівчина не надто ретельно підготувалась до заняття.
Вона вирішила сама відповісти на своє запитання:
- Каченя стало лебедем, бо його викачали в муці, в снігу (є там такі епізоди?:).
Знаєте, це чиста правда, вона дійсно так сказала.
В дитинстві багато чого можна уявити, без особливих зусиль, і історія про каченя, яке обсипають мукою чи попелом, і воно перетворюється на лебедя, - цілком ймовірна для дошкільнят.
Я - не повірила.
Не заперечувала, не обговорювала, просто - не повірила.
Але багато років мучило мене це питання: чому гидке каченя стало лебедем.Десь там, в черзі важливих і не дуже запитань, які я назбирала за своє життя, так от, там, в кінці, завжди крайнім, стояло запитання про гидке каченя.
Я пам"ятаю, як десять років тому, раптом знайшла відповідь.
Був у мене період в житті, схожий на сьогодення, я тоді багато згадувала.
Згадала й цю історію і нарешті збагнула, чому гидке каченя стало лебедем.

Бо воно ним народилось.

Міріадами летять ті сніжиночки холодні...

Сніг іде.

Сніг в місті - завжди диво.
Міська людина живе як м"ячик, якого кидають в стінку. Ляп-ляп, ляп-ляп. Щодня одне і теж. В стінку, в руки, і знову ляп в стінку.
Здається, що все життя людське - проміжок між стіною і руками, що кидають м"яч.
А потім йде сніг , замерзла вода падає з неба, і цього досить, щоб згадати про існування іншого світу: світу радості, тихого смутку, світу неба , дерев,птахів і навіть квітів, хоча до них ще далеко.
Йде сніг і я згадую, що світ навколо набагато ширший за відстань між стінкою і руками.
Просто треба зупинитись і подивитись в інший бік.

Хтось незнайомий сьогодні так мене назвав. Коментував старий запис в майже забутому першому інтернет-щоденнику.
А тут всі пишуть про "самі-знаєте-що", і про відсотки, прогнози,"що буде,Шеф, що буде", а я - про лелеки.( Read more... )

* * *
Тепер я зрозуміла, навіщо веду щоденник.
Щоб не загубити себе. Світ такий великий, в ньому загубитись - раз плюнути, і я гублюсь. Скільки разів обіцяла тримати себе за руку, і не заходити в чужі хати, а ще - мати з собою завжди карту, і все одно - не зчулась, як загубилась.
А десь, між чужими думками і долями лежить записана моя історія, і я вже не знаю, хто я, аж раптом з"являється доля, і голосом чистим і тихим, говорить, забудь гірке лихо. Забудь ворожнечу, обмови, бруд, леп , натомість згадай - ти Остання З Лелек.

Лікуюся котячим компресом: прикладанням Йони в усі хворі місця.
Ще дивлюсь телевізор, там про грип розказують. Розказують, що ті люди, які померли, самі винні: пізно звернулись до лікаря.
Трохи цинічно з боку офіційної медицини.
Сама не раз викликала лікаря під час грипу. Найприкольнішою була добродійка, яка просто з порогу запитала : "Кажіть зразу, у вас грип?" Я навіть не знала, що відповісти. Так, у мене висока була температура, мене нудило аж до блювоти. Тому і виликала "швидку", щоб не займатись самолікуванням. А "швидка" питає, який в мене діагноз.
От викликали б ті нещасні люди так само "швидку" і щоб їм порадили? Те саме, що і мені: пити гаряче, думати про гарне і ковтати антибіотики. Ще додали б припис - через 5 днів прийти у поліклініку.
То до чого вже по смерті тикати пальцем: самі винні?

Навіяно постом про способи боротьби з абортами. подруги yusmal.
Згадала різні випадки, які стосуються цієї непростої теми.
В 2002 році була три тижні у США, стажування для громадських організацій. Як водиться у таких програмах, поселили нас у сім"ях. Ми з колегою потрапили до Моніки, 42-річної розлученої мами трьох дівчаток, старша - школярка старшокласниця от-от мала народити. Одразу ж нам повідомили,що дитину віддадуть на всиновлення,бо і тато малюка - тех старшокласник,ще до всього і наркоман. Ми були здивовані, в тому ж місті жили неподалік тітка, бабуся і дідусь цієї дитини. Невже вони не могла взяти над малям опіку? Родина сказала,що вже бачились з прийомними батьками, і родичі братимуть участь у житті дитини, буватимуть на днях народження і т.д.Справжня Санта-Барбара, ось як ми назвали цю сім"ю (бо кількість дітей, ситуацій, проблем і нетрадиційність їх вирішення нагадувала знаменитий серіал).
( Read more... )

Частенько так буває - треба терміново щось робити, а я ніяк не візьмусь. Вже про прокрастинацію читала, книжки з тайм-менеджменту вивчала, а результат? Зараз потрібно робити крепко важливу писанину (на дворі - самі знаєте що. Не те,що ви подумали. Не літо. Криза. Від заробітку не відмовляються). А моя внутрішня дитина хоче гратись ! Я їй і так, і сяк пояснюю, а вона - гратись і все. В крайньому разі - ЖЖ читати. Але ніяк не звіт писати.
То ж я сіла і почала згадувати, як радять психологи, всякі випадки з життя. коли я справлялась з такою ситуацією.
Наприклад, в 10 класі, перед екзаменом з ручної вишивки, я ніяк не могла закінчити екзаменаційну роботу. Чи варто писати, що на її вишивання я мала часу - майже рік. А закінчувала за дві години до екзамену. Коли прийшла Наташа і допомогла мені обробити краї.
А проект в 2007 ? Відправляли в 2 години з залізничного вокзалу, і перед тим просили працівницю пошти поставити вчорашній день.
Якісь невдалі випадки згадую.
Не оптимістично читається.

Ага, ось оптимізм. В 2002 році треба було мені зробити пильну важливу хатню роботу:наклеїти шпалери в своїй кімнаті. Я дуже довго клею шпалери. Дуже довго. Вдумливо так. Я цьому, вдумливості, навчилась в дитинстві. Любила вигадувати різні історії (уявні друзі!), а часу на вигадування не вистачало. От я і навчилась уповільнювати своє життя.Повільно ходила в магазин, повільно підмітала, повільно мила вікна, і взагалі - робила все механічне повільно. Уроки я робила швидко.
Чи треба писати, що повільність моя доводила маму до божевілля? Але - мій уявний світ для мене був важливішим за мамині нотації. Там приємніше, і завжди можна втекти.
Як ви розумієте, я виросла, і в якийсь день вирішила жити реальним життям. Тобто, в уявний світ я не тікаю. Майже ніколи. Ну, іноді. Але дуже рідко.
Коли треба щось механічне робити. Шпалери клеїти .
Називається, прокололась.

Отже, мені треба було наклеїти шпалери. Бо вже минуло три місяці, як я утеплила стіни суперутеплювачем (прийшла Наташа і допомогла мені. Не та Наташа, інша), а шпалерів - не було. Зате на стіні утворилась гарненька рамка, слід від наклейки на утеплювачі. Рамка нагадувала вікно в інший світ, і могла використовуватись для медитації і практичного сновидіння. Ще вона нагадувала про ненаклеєні , але вже куплені шпалери.
От прийшли травневі свята. Три дні вихідних. Всі кудись виїхали. А я твердо вирішила клеїти шпалери.Хм, виїзд був запланований на третій день. І на четвертий теж.
А поки треба було клеїти шпалери.
Тут прокинулась моя внутрішня дитина і нагадала про Сапковського. Четвертий том, який вже продавався в книжкового кіоску у Фіми (Юхима Івановича.Дуже мила людина, і поговорити завжди приємно). Коштував цей том, страшно подумати - 15 гривень! В палітурці. Це щоб ви собі лікті покусали на згадку про тодішні ціни.
А мені треба було клеїти шпалери.
От скажіть, ви можете клеїти шпалери з недочитаним Сапковським?
Я - не можу. Я на такий подвиг не здатна.
З іншого боку, в той час у мене була така собі теорія (не про тайм -менеджмент), про незавершені справи. Ті незавершені справи я уявляла як клунок з камінцями, який ношу за спиною. Завжди. І через це мені важко ходити.
Тому всі незавершені справи я намагалась завершити. Колись. І це колись настало для шпалер.
А внутрішня дитина хотіла гратись зі страшною силою.Я ж не можу дітей ображати. Це шкідливо для здоров"я. Мого, в першу чергу, бо це ж моя внутрішня дитина.
І тоді я вигадала собі геніальний спосіб поєднання шпалер з Сапковським.
Я купила четвертий том. Замішала клей. І розробила графік. Дві години Сапковського - одна наклеєна шпалера. Так і жила. Читала книжку. Потім клеїла одну шпалерину. Потім знову читала. І так два дні.
В перерві був чистий четвер і я навіть паски спекла.
А потім прийшла Олеся і допомогла мені фільонку доклеїти. Бо у мене на цю смужку сил не залишилось.

Хм, здається, я готова далі писати свій звіт. Пока, колеги , друзі і подруги, натхнення вам в усьому.

Як треба було вже їхати з милої моєму серцю Лисогірки, хотіла дуже набрати грушок побільше, так, наче з тією грушкою їхав би зі мною весь наш садок . Не тільки садок, а й вигін, займисько, наша хата... І так розстроїлась, коли брат подзвонив і сказав, що не може мене забрати. А в автобус що візьмеш - десяток яблук хіба.
Тепер оселилась в місті на цілий тиждень, сиджу за роботою і плачу.
А яблука без мене падають з папірки, і грушки теж.
Я ж пам"ятаю їх, ті жовті грушки, скільки сама живу.
Яку б роботу я не робила, в які краї не потрапила б, не в змозі затримати дозрівання грушок. Щоб дочекались мого приїзду.
Час не зупиняється.