Все про війну
May. 7th, 2011 10:41 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaСидимо на чемоданах, збираємось на далекі села. Нас з Мефодиком ніяк не везуть, ЙОна там вже тиждень сидить і , між іншим, ходить на здибанки з чужими котами, а ми нічого не бачимо.
Тут все про війну і про війну. Сьогодні спіймала шматок Шустера, діти відповідали на запитання, коли друга світова війна для України почалася. І львівські, і одеські школярі чомусь вирішили, що в 41 році. Аргумент: бо Україна була в складі СРСР. А в складі Польщі в 1939 що було? Невідомі Крайні землі?
То я знову почала згадувати про війну і моїх родичів. Ви ж знаєте, наша родина - патріоти Лисогірки, і з усіх варіантів патріотизму і "любві к родінє" обирає марш-бросок на свої села.
З дитинства пам"ятаю, як дід розповідав про початок війни. Як він у полон потрапив, як звезли їх у табір, а потім "на машині привезли командира". Я ніяк не могла зрозуміти, чому командира привезли на машині... В моїй уяві всіх командирів як генерала Карбишева поливали холодною водою на морозі, а тут - на машині везуть.
Дід з того табору втік, і дуже просто. Почали відпускати західняків додому, а він побачив, що їх шикують в колону ,а біля воріт - не перевіряють, тільки рахують кількість. От і затесався в західняки, охорона полічила - двадцять , і випустила за ворота.А останнього почали перевіряти документи, ну вийшла у них заминка. За ту дідову втечу маю вічну карму, як тільки чують мою українську мову, починають питати, чи я не зі Львова . Альтернативний варіант - чи не вчителька української мови ( а дід ким був? нею ж і був, тобто вчителем):).
Я стільки тих історій наслухалась! Баба покійна розповідала, як їхали з Бесарабії, то багато людей вздовж дороги лежало... А я, наївна дитина, її запитала:"Чого ж ті люди там лежали?" (думала, відпочивали вони, чи що)."Бо мертві,"- відповіла моя баба, і тільки позаминулого року приїхала тітка Женька і повторила цю ж історію, як вже добрались ярами і лісосмугами, між німцями і "нашими" з Бесарабії до Вінницької області, то переходили поле, на якому перед тим була велика битва, і те поле все трупами було встелене...
Війна мені видається чистою нісенітницею, заняттям , недостойним людини. Як це можуть зібратись люди і стріляти одне в одного? І вчитись цьому? І просторікувати про героїзм?
Словак, що квартирував у нашій хаті в сорок четвертому, казав дідові, що стріляє в повітря, не може він у слов"ян стріляти. А якщо в неслов"ян, то можна?
Вчора мама згадала, як у 1968, коли ввійшли в Чехословаччину, призвали до війська резервістів (отаке було, я вперше почула). З тих резервістів одного привезли у Вугли, вбитого.Як загинув, мама не знає, але загинув він у Чехословаччині, в 1968 році, якраз перед моїм народженням.
На закінчення сумбурного цього посту - вважаю я всіх, хто воював, і взагалі - пережив війну, мучениками.Люди страждали, бо воювати - справа для людей неприродна. Хотілося б мені, аби згадуючи " войни і криваві чвари " в Україні менше говорили про героїзм, а більше - про співчуття, щоб слово "війна" викликало огиду, щоб люди трішки подумали, а не повторювали за інерцією засвоєні істини від "політпросвіти".
Тут все про війну і про війну. Сьогодні спіймала шматок Шустера, діти відповідали на запитання, коли друга світова війна для України почалася. І львівські, і одеські школярі чомусь вирішили, що в 41 році. Аргумент: бо Україна була в складі СРСР. А в складі Польщі в 1939 що було? Невідомі Крайні землі?
То я знову почала згадувати про війну і моїх родичів. Ви ж знаєте, наша родина - патріоти Лисогірки, і з усіх варіантів патріотизму і "любві к родінє" обирає марш-бросок на свої села.
З дитинства пам"ятаю, як дід розповідав про початок війни. Як він у полон потрапив, як звезли їх у табір, а потім "на машині привезли командира". Я ніяк не могла зрозуміти, чому командира привезли на машині... В моїй уяві всіх командирів як генерала Карбишева поливали холодною водою на морозі, а тут - на машині везуть.
Дід з того табору втік, і дуже просто. Почали відпускати західняків додому, а він побачив, що їх шикують в колону ,а біля воріт - не перевіряють, тільки рахують кількість. От і затесався в західняки, охорона полічила - двадцять , і випустила за ворота.А останнього почали перевіряти документи, ну вийшла у них заминка. За ту дідову втечу маю вічну карму, як тільки чують мою українську мову, починають питати, чи я не зі Львова . Альтернативний варіант - чи не вчителька української мови ( а дід ким був? нею ж і був, тобто вчителем):).
Я стільки тих історій наслухалась! Баба покійна розповідала, як їхали з Бесарабії, то багато людей вздовж дороги лежало... А я, наївна дитина, її запитала:"Чого ж ті люди там лежали?" (думала, відпочивали вони, чи що)."Бо мертві,"- відповіла моя баба, і тільки позаминулого року приїхала тітка Женька і повторила цю ж історію, як вже добрались ярами і лісосмугами, між німцями і "нашими" з Бесарабії до Вінницької області, то переходили поле, на якому перед тим була велика битва, і те поле все трупами було встелене...
Війна мені видається чистою нісенітницею, заняттям , недостойним людини. Як це можуть зібратись люди і стріляти одне в одного? І вчитись цьому? І просторікувати про героїзм?
Словак, що квартирував у нашій хаті в сорок четвертому, казав дідові, що стріляє в повітря, не може він у слов"ян стріляти. А якщо в неслов"ян, то можна?
Вчора мама згадала, як у 1968, коли ввійшли в Чехословаччину, призвали до війська резервістів (отаке було, я вперше почула). З тих резервістів одного привезли у Вугли, вбитого.Як загинув, мама не знає, але загинув він у Чехословаччині, в 1968 році, якраз перед моїм народженням.
На закінчення сумбурного цього посту - вважаю я всіх, хто воював, і взагалі - пережив війну, мучениками.Люди страждали, бо воювати - справа для людей неприродна. Хотілося б мені, аби згадуючи " войни і криваві чвари " в Україні менше говорили про героїзм, а більше - про співчуття, щоб слово "війна" викликало огиду, щоб люди трішки подумали, а не повторювали за інерцією засвоєні істини від "політпросвіти".
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-05-07 08:35 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-07 09:58 pm (UTC)Війна - це найстрашніше лихо для народу, нації та кожної окремої людини. Я теж не розумію, як можна пишатися тим, що ти вбив, хай і ворога...
no subject
Date: 2011-05-09 06:15 am (UTC)no subject
Date: 2011-05-09 08:34 am (UTC)Офтопом. Оксанко, як у малого ніжка росте? Маю пару осіннього демісезонного взуття. Можемо вам дати поносити. На вони на осінь не будуть, бо вони не дуже широкі (більше на вузьку ніжку, а у Стефи широка лапа). Розмір 20й. Це 12,5-13 см ніжка. Якщо цікавить, то можу поміряти по стельці і повноту. Пишу заздалегідь, бо може до вересня хтось із твоїх друзів-знайомих буде їхати з Києва до Вінниці, то я б могла передати.
no subject
Date: 2011-05-11 08:15 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-12 07:53 am (UTC)...прегарненька мова!
Date: 2011-05-07 10:16 pm (UTC)Re: ...прегарненька мова!
Date: 2011-05-09 06:14 am (UTC)Re: ...прегарненька мова!
Date: 2011-05-10 03:34 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-07 10:34 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-09 06:17 am (UTC)