Наша Санта-Барбара

[rich_ka]

Навіяно постом про способи боротьби з абортами. подруги yusmal.
Згадала різні випадки, які стосуються цієї непростої теми.
В 2002 році була три тижні у США, стажування для громадських організацій. Як водиться у таких програмах, поселили нас у сім"ях. Ми з колегою потрапили до Моніки, 42-річної розлученої мами трьох дівчаток, старша - школярка старшокласниця от-от мала народити. Одразу ж нам повідомили,що дитину віддадуть на всиновлення,бо і тато малюка - тех старшокласник,ще до всього і наркоман. Ми були здивовані, в тому ж місті жили неподалік тітка, бабуся і дідусь цієї дитини. Невже вони не могла взяти над малям опіку? Родина сказала,що вже бачились з прийомними батьками, і родичі братимуть участь у житті дитини, буватимуть на днях народження і т.д.Справжня Санта-Барбара, ось як ми назвали цю сім"ю (бо кількість дітей, ситуацій, проблем і нетрадиційність їх вирішення нагадувала знаменитий серіал).

Дійсно, спочатку я була шокована таким рішенням, але тепер розумію, що то була дуже і дуже нормальна позиція. Дівчинка не робила аборт, а народжувала дитину. Вона мала можливість продовжити навчання і потім, могла б нормально влаштувати своє життя. Дитина отримувала догляд у люблячій родині прийомних батьків . але разом з тим - любов своїх кревних родичів і зв"язки з ними. І все це - без галасу і нервів, шепотіння "що люди скажуть".
Другий випадок мені розповіли на семінарі з соціальної роботи. Жінка мала трьох дітей, знову завагітніла і вирішила дитину віддатит на всиновлення . Жили вони в маленькій квартирі, чи не однокімнатній, статків не мали особливих, на дітей тоді допомога була символічна, і ось ця жінка подумала,що не буде робити аборт, а віддасть дитину на всиновлення. І тут прокинулась соцільана служба, соціальна працівниця вирушила до жінки додому (вже коли та вже залишила дитину і написала офіційну відмову) і переконала її забрати малюка назад. При цьому соціальна працівниця пишалась цим випадком, як успішно виконаною роботою. Я ж нік не могла зрозуміти, чого вона пішла до цієї жінки? Чому втручалась у життя тієї жінки, без завдання керівництва, без звернення від родини? Просто взяла і пішла до людей додому , бо дитина має виховуватись в сім"ї.
Третій і четвертий випадки - аборти моїх приятельок, в однієї - після згвалтування, в іншої - бо двоє малих, і куди ще третього.
А тепер я думаю, а якби вони сказали, що народять дитину і віддадуть на всиновлення? Їх би заклювали б. Бо неморально. Зате аборт добрий тим, що тихо і непомітно, не засуджуватимуть, бо не знають і не бачать.

Навряд чи це прочитають ті,хто приймає рішення у нашій країні. Але - якщо суспільство хоче боротись з абортами, воно мало б допомогти жінкам влаштувати долю дітей, які народяться у важких матеріальних умовах, чи у неповнолітніх матерів, чи ще в яких випадках. Є сім"ї бездітні, які б взяли дитину на всиновлення, то мала б бути ще мережа притулків, де жінки, у випадку потрібності, могли б жити під час вагітності.
От.
ТЕКСТ

Comments

[ex-agata-1.livejournal.com]

стопроцентно вірне рішення!
так було і в Україні до коммуністів, і до революціі кровавої.
дітей народжували багато, по 8-14. коли сімя була не взмозі виростити дитину її віддавали на виховання родичам, чи тим хто хотів взяти.
так мою прабабусю виховувала двоюрідна дуже богата тітка.
а сімя прабабусі була обіднівша і батьки не мали змоги всих дітей поставити на ноги.
моя прабабуся виросла у добрій сімї, ходила до школи, була освідчена на той час добре.
а коли настав час заміж її віддати, то знайшовся дуже заможній чоловік. по тих часах - сільський капіталіст:)
він не був поміщиком, але землі у нього було багато, млини, коні і таке інше.
от вам зразок. бабуся ніколи не скаржилась на долю до самої революції, але потім покотилось горе лавиною.

комуністи прокляті все людське із людей повибивали. головне - любов до своїх ненароджених дітей.

[rich-ka.livejournal.com]

Яка цікава інформація, дійсно, колись так робили. Я розмовляла якось в автобусі зі старшою жінкою, років 80 їй було, і вона розповдала, що виховувалась у сім"ї родичів, в іншому селі. До мами вона зберегла найтепліші почуття, а жила, здається, у діда і баби, майже до повноліття.

[kanja-bibrka.livejournal.com]

Правильно, найбільш людяний підхід.

[rich-ka.livejournal.com]

Будемо сподіватись, що з часом так і буде:)

[nightmatiola.livejournal.com]

На мою думку саме цей шлях найбільш правильний. Але, як ви вірно зауважили, аборт зробити простіше. Аборт суспільство не зазуджує, а ось відмову від дитинки засуджує і дуже сильно.
Спеціяльні притулки в Україні створюються. Наскільки мені відомо в багатьох регіонах вже є кризові центри для жінок, що потрапили в скрутне становище. Але є проблеми фінансування і жінки мало про них знають.
По ідеї, соціальний працівник міг би не просто переконати жінку поміняти своє рішення, а надати їй соціальний супрвід (допомогти отримати якусь матеріяльну допомогу, влаштуватись на роботу, покращити умови проживання тощо)

[rich-ka.livejournal.com]

Так, я знаю про кризові центрі, згодна, що їх мало і невідомі. Тут потрібна набагато ширша програма.

А щодо того випадку - ми багато обговорювали дії соціального працівника. Загалом я вважаю, що соц.працівниця не мала права йти в ту сім"ю. Вони не були її клієнтами, контракт, умовно кажучи, не укладали.Для мене тут порушене право на приватність, чи що..

[jagda.livejournal.com]

Я вчора вдень випадково натрапила на програму "Русские сенсации". Там йшлося про долю дітей, залишених в роддомі - "відмовників". (У мене дибки волосся стало. Я такого страхіття давно не бачила).

Немає у нас інституту усиновлення... він нерозвинутий та малоефективний...

Проте, у нас дуже розвинуте "що люди скажуть"... і це дуже заважає, дійсно, при усиновленні. Але не лише тим, хто "віддає", але й тим, хто "бере" дитину.

[rich-ka.livejournal.com]

Все це страшно, але ті діти, які живі, вони все ж таки мають шанс, а хто загинув під час аборту - вже нічого не виправиш.
Дитячі притулки, дитячі будинки - не ідеал, звичайно, я іноді там буваю, провідую дітей далекої родички.Останні роки бачу, що намагаються дітям постійно умови покращувати, і в кімнатах меблі гарні, і ремонт якісний роблять, діти вбрані і нагодовані.Сім"ї їм ніхто не замінить, та дар життя вони вже мають.
Розповідали мені вихователі і про форсування всиновлення, виявилось,що іноді дітей беруть, а потім повертають, бо не можуть з ними вжитись. Це дуже складна і тонка ситуація, тільки якби "люди казали", що добре всиновлювати, добре народжувати, а не робити аборт, може, щось змінилось би і на краще.

[jagda.livejournal.com]

Я бачила в тій передачі не стільки "звичайні" дитячі притулки, будинки, а якусь дику ситуацію, коли діти до 3-х років перебувають у роддомі у т.зв. "кімнтатах відмовників" - де з ними ніхто не займається, вони не гуляють, а рота, щоб не плакали, заклеєно пластирем.

Потім такі діти стають інвалідами - бо Мауглі це лише казка. І їх чекає ще страшніша доля у закритих спеціалізованих інтернатах для дітей із вадами розвитку. А туди (знову-таки, переповідаю те, що бачила по "зомбоящику") не так легко потрапити не те що журналістам, а уповноваженому з прав людини.

Кажу я це, пишу не як виправдання аборту. Зовсім ні. Але поки не буде прийнята серйозна програма (а не поодинока соціальна реклама), яка б дійсно виконувалась (її виконання має контролюватися владою та громадськістю), доти нічого не зміниться.

А суспільство у нас дуже хворе. Як в моральному плані, так і в "тілесному". І я не знаю, чи буде вирішена колись піднята Вами проблема.

П.С. А в Туреччині, наприклад, всього декілька дитячих будинків. Там не прийнято залишати дітей. Беруть на виховання родичі.

Я би хотіла, щоб в Україні була більш розвинута практика опіки.

[rich-ka.livejournal.com]

Закриті спеціалізовані інтернати - це,звичайно, страшно. Я маю кілька подруг, у яких "особливі діти", вони докладають стільки зусиль, аби поліпшити дітям життя, розвиток. Мені здається, що у міських закладах умови нормальні, а ті, які залишились в глухих селах, там, звичайно, важко контролювати.
Діти-інваліди - це окрема тема, у мене є двоє приятелів з ДЦП, дівчина навчалась у звичайній школі, їй було дуже важко, але завдяки вчительці діти її сприймали, і вона здобула вищу освіту, добре розмовляє, реалізована в житті. А хлопець був у закритому інтернаті, у нього гірша мова, він багато працює над собою, вивчив кілька іноземних мов, прекрасна людина, але ті роки розвитку, сензетивний період, так це називається ?, його не повернеш.
Сім"я, оточення - все має велике значення.
Взагалі - складна і важка тема, але варто про це думати. Я думаю ще і тому, що 4 моїх родичів у дитячому будинку, я їх провідую, рідко, але інша родина адекватна (бо тьотя їх , це окрема мова) для цього часу не знаходить.

[nightmatiola.livejournal.com]

В Україні є спеціяльна програма і в Міністерстві молоді зараз цією проблемою займаються справжі професіонали завдяки яким багато що міняється на краще. Та, на превеликий жаль, на місцях з кадрами проблеми... (((

[ex-agata-1.livejournal.com]

це робота журналістів, пропагандистів, вчителів, письменників і т.д.
народ треба навчати, прививати думку про те, що всі діти наші, а не чужі.

от як у чеченців. у них там всі діти їхні.
ну, не може з якихось обставин дівчина, чі жінка виховувати дитинку, так є багато людей які з радістю візьмуть.
моя прабабуся виховувалась у родичів далеких і контакту з родиною не губила. брати і сестри до неї їздили, вона до них.
просто це було нормальне явище. не обов"язково усіновлювати. тут питання таке - виховувати. вона знала, що то її двоюрідна тітка. більш того, десь з 14 років вона у них уже працювала, тільки не як всі робітники, а допомогала потроху. господарство у них було дуже велике, пани. тому вона всього у них навчилась. і коли заміж вийшла вже була знатною господинею. це ж по тих часах як коледж закінчити і получити спеціальність менеджера:)

[nightmatiola.livejournal.com]

А чому ви вирішили, що у нас немає інституту всиновлення? на підставі однієї передачі? ))) Можу сказати, що проблем вистачає, але й бажаючих узяти дітей, до того ж не обов'язково 100% здорових та маленьких, також. ))) (Ми вже зробили документи на всиновлення, тому я глибоко в темі )))

[rich-ka.livejournal.com]

То ж була передача про Росію, наскільки я зрозуміла.
Бажаю успіху у всиновленні дитини, це велике щастя для всіх. Щиро рада за вас!

[jagda.livejournal.com]

Під "інститутом всиновлення" я мала на увазі не тільки процедуру та її можливість-складність, а реальну практику.

Зокрема можливі кількісні показники:

Питому вагу всиновлених дітей серед загальної кількості залишених на піклування держави;

Або частку родин із загальної кількості сімей України, які всиновили одну (і більше) дитину.

І порівняти ці показники із аналогічними, напраклад, по США, країнах ЄС. Якщо в Україні показники "практики всиновлення" виявляться подібними до практики США (про яку, власне, йдеться у пості авторки цього ЖЖ), тоді я забираю свої слова назад.

І буду радіти за успіхи нашої держави і суспільства в галузі всиновлення. ))