rich_ka | Entries tagged with начиталася

Вирішила дочитати "Криничара" Мирослава Дочинця. Почала з того місця, на якому кинула ще восени. Поки що не йде. Може треба в електричку? Але й електрички найближчим часом не планується. Зрозуміла, що останнім часом відчуваю кризу читання, для мене дивно, але не маю що читати. Нумо, друзі, поділіться, що ви читаєте? Саме зараз, от сьогодні, чи на цьому тижні? Може, я щось виберу.

Current Mood: blah

Вчора зробила собі день Щастя. Читала лекцію для сільських голів, це вже третя група, традиційно в перерві я п"ю капучіно в наближчій піцерії, а потім досліджую крамницю з іграшками. На цей раз вирішила зробити інакше.
Навпроти піцерії - книгарня "Є" і я пішла туди на творче побачення, подивитись нові книжки. Звичайно, у мене мамський інстинкт, одразу ж побігла в дитячий відділ, а потім зрозуміла, що я далі того відділу майже не буваю. Перейшла в "залу для дорослих", і за порадою

instytutka взяла грубенький том Ірини Жиленко. І все в книжці так, як писала

instytutka, спогади, листи і щоденнки людини, яка має позитивну психологію, тішиться краєвидом за вікном, пташками, що звили гніздечко, квітами, музикою.
Я навмання гортала книжку, і читала випадкові уривки. Натрапила на спогади про дитяче свято в школі, шили синові костюм з будьонівкою, готувались, а потім свято відмінили, бо не прийшов запрошений гість, і малий влаштував істерику, а вчителька випоминала мамі, яка неслухняна дитина, і мама дитину шльопнула. А потім каялась гірко, і жаліла дитину, і почувалась винною за дитячі недоспані ранки, і відсутність свят.
А ще - як у 1979 головою СПУ став Загребельний, і парторгом Борис Олійник, і як нарешті видали "Марусю Чурай" Ліни Костенко, і що Загребельний з Олійником не дуже ладнали один з одним, але на справу це не впливало, видавали книжки українських письменників, припинили розкрадання спілчанських коштів. І мені чомусь приємно було прочитати добре слово про обох, і про Загребельного, і про Олійника.
І взагалі приємно було читати. Гарна книжка, може завелика, може краще було б зробити кілька томів, бо дуже монументально виглядає, ну і ціна, сто з чимось гривень трохи відлякує, але от мені таку книжку хотілося б мати в своїй бібліотеці, і читати на дозвіллі, холодними березневими ранками, під акомпонемент Мефодіних мультиків, після раннього підйому о 5.57.
Або я ходитиму в книгарню, і читатиму уривками.:) Поки все не прочитаю.

От у мене на комп»ютері вже другий місяць висять «Тумани Авалона», фільм, а подивитись не можу. Не встигаю.
Був колись у мене рік в житті, весь під знаком Маріон Зіммер Бредлі, здається 2003? Я читала тоді «Тумани Авалона», «Знак вогню» англійською (оце був подвиг!), і мріяла прочитати всю Авалонівську трилогію. Але на англійський текст мене не вистачило.:) Недавно переглянула «Дім у лісі» (дякую, Либрусек), і розчарувалась. Там вказано, що писала Бредлі у співавторстві , не знаю, чи в цьому справа, але сама книжка – якась не бредлівська, дуже багато «мила», роздумів на тему «цнота-цінність чи ні», «любить-не любить» і мало того, що мене вразило в «Туманах». Я сподівалась, що «Дім у лісі» буде розповіддю про правдавню релігію, обряди і т.д.Там є це, але дуже куцо. Я сподівалась, що це буде по-новому переспівана відома історія, як от про Кассандру в «Знакові вогню», чи Моргейна в «Туманах». – нічого й близько.
А тепер фільм маринується. Подивилась якось перші 15 хвилин.Хм, близько до тексту, оце і все, що можу сказати.

Трішки про книжку.
Маріуш Щигел, "Зроби собі рай."

Читаю дякуючи Славінській, і мушу добре дякувати, бо без її статті ніколи б не купила цю книжку. А , між іншим, одна з тих книжок, що змінюють мій погляд на життя.
Є у мене таке мірило цінності книжки чи людини – наскільки змінився мій погляд на життя. Люблю те,що змінює його, що показує мені світ з іншого боку, змушує дивуватись , спонукає до роздумів. Особливо, коли нічого подібного не сподіваєшся.
Я дивувалась чи не на кожній сторінці!
Які люди!
Живуть за принципом караоке-капіталізму, отим, де вчать не бути нормальним.
А ззовні Чехія здається спокійною і навіть нудною країною.
Про коханку Кафки там було одне речення. Вона загинула у Равенсбрюку. Відчула на собі реальність вигаданого світу свого коханого. Якось моторошно від того.
Про авторку і головну героїню фільму «Дякую за кожен новий ранок» Галину Павловську - цілий розділ. Колись фільм показували на «1+1», я тоді так здивувалась. Чомусь більше жодного разу не повторили, а могли б кожного року на 24 серпня крутити.
Про того самого чеського студента, Мартіна Шмідта, якого не вбили під час Оксамитової революції.
Про безбожництво як національну чеську релігію ( а я думала, що там як у Польщі – всі віруючі).

Тепер вдруге перечитую.
Подобається.

Чудесне – описи її подруг, одна - відома письменниця, інша - психотерапевт, а ще - банківська працівниця з Швеції, що взяла відпустку на чотири місяці. Легкість, з якою вони подорожують по світові. Відсутність проблем з грошима – захотіли і приїхали в Італію, відсутність проблем з вільним часом для себе – захотіли і взяли відпустку на чотири місяці. Хм, я уявляю, як в українському банку працівниця пише клопотання про відпустку на чотири місяці – хто її куди відпустить, окрім як на всі чотири сторони без права повернення?

Ось чергова подруга, художниця і мама немовляти, влаштовує вечірку-презентацію, і потім залишається на кухні з немитим посудом, і груди потекли просто на вечірню сукню.. Авторка не пише, чи не взялась вона подрузі допомогти і ту посуду помити, підозрюю, що помити – означає скласти в машину, і я вже злюсь. Хто ж помив ту посуду, хто допоміг тій мамі не впасти в депресію, якщо чоловік лежав перед телевізором і казав – давай відкладемо на завтра, а подруга спостерігала і жаліла ?
Чи в американців прийнято допомагати тільки в духовних пошуках ?
А далі – чудесна розповідь, як сестра авторки влаштовувала сусідську допомогу мамі трирічного малюка, в яких було подвійне горе – виявили рак і в мами, і в дитини. Сусіди організувались і рік, по черзі, готували їм вечері. Сестра ту допомогу координувала. Знаю, як важко громадські справи організовувати , а цілий рік координувати –взагалі непросто.

Трохи дивно, крутячись цілодобово з дитино, читати про пошуки вищого «Я», медитацію і йогу. Коли цілісінький день метушня, і жодної секунди на самоті. Це я пишу, поки Мефодик занятий з моєю сумочкою.

О, ще у нас є гойдалка. Ми вже два дні, як її вчепили на яблуню. І тепер з великою радістю гойдаємось. Мефодик навіть навчився спускати ніжки і гальмувати, коли йому хочеться.

і щоб там було не "про нас".
І щоб була у паперовому вигляді.
І трішки весела.
І з гарним кінцем.
І, Боже борони, ніяких вбивств, концтаборів, знущання над дітьми.
Щось так , як про Шопоголіка, чи "Диявил носить Прада".
Таке досить легеньке, але не зовсім мило.

Якась я зла сьогодні. То там, то тут натикаюсь на рецензії на "Прощальну лекцію". Зопалу вирішила навіть почитати. А потім сказала собі:" Стоп. А воно тобі треба?"

Написала людина ту лекцію, коли вже помирала. І от, за кілька місяців до смерті, вирішив чоловік поради для життя залишити дітям, і , мабуть, внукам. Гарна ідея, скажете ви. Я теж спочатку так подумала.

А потім вирішила, що гарною ідеєю було б пожити трохи, а не помирати в 45 років. І що людина, яка померла в 45, може порадити для життя? Як не треба жити? Як загнати себе в могилу, без війни і голодомору? Без репресій і концтаборів ? То ясно як: брати тяжке в руки, дурне в голову, слухати лікарів, які розказують, скільки ще можна прожити, замість відпочивати, сидіти на роботі цілодобово..... А потім захворіти, і нема щоб подумати, як вижити, ні, взятись з останніх сил писати прощальну лекцію. А наївні люди , на тяжко зароблені гроші, купуватимуть цю книгу... Для чого ? Аби не думати про своє життя, а вивчати чуже?

Вирішила серйозно подумати, а скільки прожили ті видатні уми, яких ми любимо цитувати? Чи така вже життєва мудрість в їхніх словах? І чи треба її сприймати як мудрість?

Я краще життєву мудрість діда Михаля послухаю, він вдвічі довше життя прожив, і в набагато гірших умовах . А вижив!

До потягу на Вінницю - 1 година чекання в Івано-Франківську і ми заскочила в книгарню "Є". Я в цій книгарні ще не бувала і здалась вона мені такою європейською. Наче я там була привидом в минулому житті.:)

Європейськість - не тільки вибір книг і ціни (ціни європейські у нас всюди), а загалом про обслуговування.

Наприклад, відсутність "гаркаючого "добродія на вході "з такою сумкою не можна", і ненав"язливого "сервісу" "чи можу вам допомогти" від дівчинки чи хлопчика з підлітковою зовнішністю .

А присутня: мила дівчинка на касі в центрі залу, wi-fi і багато книг українською мовою. Я встигла побувати тільки на третьому поверсі, у відділі "художня література". А ще ж був 2 поверх, література дитяча і навчальна. А ще перший - кав"ярня...

Хотілось, звичайно, кави випити, але часу обмаль, швиденько нахапала книжок і - на потяг.
Приємний добродій в купе поцікавився: "Відпочивати їдете? На місяць?".

"Та ні, -кажу, - це на день-два, для залів очікування в аерпорту і на вокзалі залізничному ".

Список моїх нових книжок:

Драгослав Михаїлович . Коли цвіли гарбузи
Ізабелла Сова. Смак свіжої малини
Ізабелла Сова . Тістечка з ягодами
Роса Монтеро. Дочь каннибала

"Гарбузи" вже прочитані, а "Малинку" щойно почала. І дуже ця "Малинка" мені смакує.:)

Ну от, хотіла написати ще про свою бабу. Моя баба - вона книжки не дуже шанувала. Книжки - то відпочинок, свято... А в будень - робота є, якщо пороблена хатня - рукоділля. А хто сидить ввечері і руки вільні - той належить до ДІДОВОДІВ (тих,хто водить дідів-жебраків).У тієї людини - КОЖЕН ВЕЧІР - СВЯТИЙ ВЕЧІР, і ,словом, пропаща та людина. Тому моя любов до читання бабі не дуже була до душі... Вона з тим мирилась, час все-таки інший, дітям треба в школі вчитись, але вишивати - правильніше... І от ця баба, яка не любила моє читання, одного разу подарувала мені на Новий рік книжку ! О! З біло-синьо-голубою обкладинкою. І намальованими крилами. Книжка підписана нерівним бабиним почерком, набутим у сільській чотирикласній школі. Я підпис недавно помітила, коли знайшла її нагорі у старій бібліотеці. Ми туди два роки тому повивозили різні непотрібні книжки. І цю вивезли. З моїй ім"ям на форзаці, написаним нерівним бабиним почерком... ( Читати далі )