rich_ka | Entries tagged with коти і собаки

Йончик сьогодні, як справжня городська киця, їздила до лікаря.
Їй не сподобалось ні в лікаря, ні в трамваї. Пересуватись у баби на руках замотаною в рушничок мало кому сподобається.
Діагноз киці поставили такий: "дуже хочу бути мамою", та сама уявна вагітність.
А ще їй зробили щеплення від лишая і відпустили нас додому.
Тепер героїчна киця сидить у мене на руках і намагається заспокоїтись.

Виявилось, що Йона, слідом за мною, теж вирішила завагітніти. Правда, якщо постійно живеш у квартирі з собакою Риндею, на двір не виходиш принципово і чужих котів в гості не запрошуєш, то навряд чи щось вийде з вагітністю.Хіба що котопси, на радість покійним академіку Лисенку з Мічуріним.
Але Йона про "псевдонауку" генетику нічого не знає, умудрилась надбати собі уявну вагітність і ходить з нею. Ми всі тривожимось, чом це у киці соски обвисли, а вона думає, що скоро народить котенят! Сама ще котеня, 8 місяців всього, і дивись що придумала! Просто не Йона, а кіт Чудило якийсь.

Отож, пошта в нашу хату вже багато років приходить городами. Як всі порядні люди, ми маємо свою поштову скриньку в під"їзді, але через те, що наша квартира на 9 поверсі остання, відповідно скринька теж виявилась останньою і поламаною практично від часу заселення. Спочатку ми писали скарги, намагались полагодити, чекали поштарку по черзі, щоб перехопити кореспонденцію. В часи перебудовного передплатного буму, коли просто шкода було втрачати дефіцитні товсті журнали, я ніжками ходила на пошту і забирала журнали в поштарки, а газети вона клала в скриньку. Отакий складний менеджмент...
Тепер ми майже нічого не передплачуємо, в скриньці валяється реклама та рахунки з ЖЕКу, а листи поштарка кладе до скриньки наших сусідів з 8 поверху. Сусіди ж або нам телефонують, або самі приносять,іноді через кілька тижнів, бо теж мають звичку забувати про лист на шафі ( чомусь листи вони кладуть на шафу в коридорі).
От я собі сиджу і нию (бо чекаю на результати аналізів; там болить, а там штрикає; а ще ж мастопатія і варикоз; де б взяти трошки грошей; як завести себе до стоматолога, дописати звіт,проект, щось в ЖЖ), а тут приходить Діна Захарівна з пакунком, а в тому пакунку - газета "Життєві історії" з моїм першим надрукованим "літературним твором" про кицю Химеру.
Звичайно, мені в голову не прийшло б надсилати кудись історію про Химеру, але Варвара Серафим, яка стала моїм персональним Дідом Морозом, так серйозно поставилась до своїх дідморозівських обов"язків, що й досі дарує мені різні приємності, і навіть - друкує в газеті мої "твори".Не кожній людині так пощастило з Дідом Морозом як мені! Через це я дуже щаслива.
Мама чесно сказала, що Химерина історія - найкраще з усього надрукованого в тому номері "Життєвих історій" ( варто покладатись на її об"єктивну думку, а дослівно рецензія звучала так:"це ж треба про такі дурниці стільки написати!"). Ганка тішилась, але крутила носом, бо тексту багато, довго читати. Йона образилась, адже про Химеру написали, а про неї, Йону, - кілька речень всього, і вельми критичних.З цього я зробила висновок, що ~~родичі чаклуна не вірять в його талант~~ всім не вгодиш.

Отже, продовження історії про кицю Химеру . Вчора, каюсь, не мала сил дописати, бо сама історія чомусь вийшла довшою ніж видавалось спочатку.

Дожили ми до середини вересня, по черзі несучи сільську вахту з кицями і Риндею, а ще - біля сушарки і в садку. Я продовжувала прокидатись рано вранці і вигадувати різні варіанти прилаштування Химери, аж якось подзвонила мама з села і радісним голосом повідомила, що баба Галя, наша сусідка зліва через три садки, готова Химеру взяти до себе. Бо у баби Галі розвелось мишей багато, а її кіт - ледачий до цього діла, годиться тільки до їжі і спання. Мама домовилась, що як будемо їхати на зиму, передамо Химеру бабі Галі. На цій оптимістичній ноті мама поїхала в санаторій лікуватись, а я - на далекі села рвати яблука.
Треба сказати, що я не вірила до кінця в добру волю баби Галі. Боялась, що вона передумає в останній момент, або просто забуде про цю розмову.
Залишалось кілька днів до від"їзду, а я все не наважувалась нагадати бабі Галі про Химеру. А киці жили своїм життям, вештались по садибі, годинами сиділи під навісом вистежуючи мишок, а якось у вечері вибрались зі мною по молоко.
До цього дня вони за межі садиби не ходили, боялись.А того вечора - я йшла вигоном з банкою, попереду біг Риндя, поряд нявчала Йона, і коли ми вже піднялись на горбок, ззаду почулось тихеньке нявкання. Треба сказати, що Химера взагалі була безголоса, вона майже ніколи не нявкала, чим вигідно відрязнялась від постійно завиваючої Йони. А тут вона не встигала за нашою процесією, і наче та німа принцеса з казки, не втрималась і загукала: "Няв,няв, почекайте!".
( Read more... )

а я згадувала літньо-осінні далекі села і Химеру.
Химера - псевдо кішечки, яку підкинули нашим сусідам. Сусіди теж літньо-осінні, кішку брати з собою в місто не збирались, а поки є, то годували.
Потім тьотя Ніна поїхала в місто, а Химеру передоручила нам.
Я приїхала, заходжу в хату, а там чорне котеня акуратно з мисочки суп доїдає. А це що за проява? Мама пояснила, це у нас тимчасова гостя.
Гостя , що гралась з Йоною цілими днями, попервах отримала від Ганки прізвисько "той чорний":
- Бабусю! Вижени цього чорного!
- А це чому?
- Бо він негарний!
Довелось пояснювати, що всі мають право на піклування, і гарні, і негарні. А "того чорного" назвали Химерою, бо мама якраз зачиталась Фаулзом.
Але тітка Ніна вирішила дотримати слова. Якось вона приїхала, зловила Химеру, замкнула в хаті з наміром вивезти її на "курорт".Від наших сіл недалеко мережа санаторіїв, і всіх котів-собак туди вивозять. Ми і Йоні не раз погрожували, хуліганці,мовляв, не будеш слухатись, поїдеш на курорт.
А тут примара курорту нависла над Химерою. ( Read more... )

поки я сиділа в далеких селах. Осіннє рівнодення ознаменувало початок мого безсоння, від тижневого "чи спала, чи радіо слухала" втратила останні сили і ніяк не можу закінчити дві сторінки писанини. Обов"язкової до відправки завтра.
Йона з Риндею приїхали в місто. Йона куменда страшенно, в машині їхала вперше у житті, все нервувалась, куди ж це її везуть.
Наплювала на гарно облаштований туалет і полізла за цими справами в диван (чого ж в диван??). На щастя, сьогодні їй попустило, чесно ходить у свою коробку, але диван я все-таки стережу.

Замість мирно відбути завтра потягом Львів-Симферопіль, я мушу пхатись на Київ через відсутність квитків. Львів"яни! Чого це ви всі рушили на той Симферопіль? Нехай мені треба, а вам чого?
А післязавтра мене чекає море. Я його не бачила вже три роки. Тепер матиму приз за гарну поведінку.

Бо він виявися кішкою!
Ми повірили тітці Галі на слово, що то котик. І ніхто не здогадався перевірити, як там насправді.Котика назвали Плаксик, і він справно ловив мишей. Надто справно, як на особу чоловічої статі,бо всім відомо, що саме кішки найкращі у цій справі.
Так ми мирно і спокійно жили, аж поки якогось ранку мама уважніше не придивилась до мирно снідаючого Плаксика. І виявила повну відсутність основних чоловічих ознак.
В зв"язку з цим Плаксика перейменували на Йону.На честь кота, який жив у нас десь після війни і звався Йон. А назвали його так теж на честь ( в цій історії стільки честі!) героя оповідання Михайла Коцюбинського, бо якраз тоді цей твір був вельми популярний в нашій родині. Ну, той Йона був чоловіком, тобто, кіт був котом. А наша киця - стала Йоною жіночого роду. Але це так, дрібниці, Риндя, на честь якого назвали нашого Риндю, була вона. А Риндя - він. Ви все зрозуміли?
Ось так.
А оце Ганка з Плаксиком, тобто Йоною.

і ще( Read more... )

Є у нас тепер котик-мурчик,зветься Плаксик. Як виявилось, сьогодні він зловив мишу. Чим забезпечив собі право на довге і щасливе проживання в нашій родині.
А Риндя, наш песик-дідуньо, демонструє чергову маразму. Щоранку їсть землю. Грудками. Іноді запиває котячим молоком, особливо якщо воно, молоко, вже скисло.
Запитання: чого йому не вистачає?