КІМНАТА З СВІТЛОЮ ФІРАНКОЮ НА ВІКНІ

Мефодик спить. Око моє сльозиться, але мужньо щось пишу.
Малюк отримав купу подарунків на честь свого народження. Є у нас і ліжечко ( в якому не спимо, бо спимо з мамою), і коляса гарна, в якій гуляємо з бабусею в садочку музею Коцюбинського, і теплі конверти, і м"які костюмчики з вишитими звірятами, і каруселька з музикою, що крутиться над ліжечком, і ковдра, і простирадло з Карлсоном і Малюком, і купа іграшок (іграшки я благородно передарувала синочкові, бо з якихось дивних причин , як тільки мені виповнилось 32, мої друзі почали дарувати мені м"які іграшки, і тому Мефодику вже їх не приносять, і так вся хата ними закидана), і кенгуруша в нас є.. Словом, все у нас є, і найбільше це тішить нашу бабусю, бо все як у людей.:)

Спостерігаючи цей парад подарунків я спіймала себе на бажанні теж щось отримати. Та мамі чомусь нічого не дарують. Тобто, мамі приносять коробки цукерок,і солодке печиво, а я їх не їм, щоб не попсувати молочко.
Отож лежачи з Мефодиком на дивані , я почала вигадувати собі бажані подарунки. Чомусь захотілось різної косметики/кремів/гелів/дезодорантів. І щоб ціла корзинка, така, яку в телевізорі дарують артистам чи переможцям різних вікторин. Я лежала і уявляла, як відчиняться двері і така корзинка, повна всякої всячини примандрує до мене.Смішна я, правда ж?

Через кілька днів в двері подзвонили і на порозі з"явилась моя племінниця у третіх Настя. З великим пакетом.
- Мама сказала Вам цю куртку передати, бо дядько мені купив, а на мене вона мала. Може, на город одягнете.
Настін дядько, заможний громадянин Росії, має кілька ресторанів і дачу на півдні Франції. Своїх дітей у нього немає, от і балує племінницю різними подарунками.
Ось так, замість корзинки з косметикою, мені перепала прекрасна тепла куртка, гарного синього кольору , з різними прибамбасами для кращої вітро/морозостійкості, куплена в справжньому французькому магазині. Звичайно, можна і на город її одягнути (буде як Уляна Кравченко, у вечірній сукні на городі), а можна і в місті ходити.
Тепер лежимо з Мефодиком, уявляємо, як вийдемо гуляти удвох: я - в гарній синій куртці, а Мефодик - в гарному сірому конверті. Обоє - в подарунках.

Сьогодні слухала лекцію в гінекології. Ходжу я на ті лекції без графіка, то потрапила на післяплогову контрацепцію і , взагалі, післяпологовий період.
Лекцію призначили на 13.30 в понеділок (мабуть, більшість жінок, що її слухають, вже в декретній відпустці, бо час дуже невдалий). Я прийшла впритик, і, на диво, біля входу в гінекологію застала гурт вагітних. Чомусь вони стояли на вулиці. Я трохи здивувалась, бо ж зручніше зачекати в актовому залі, де і мала бути лекція. Наївна! Заходжу в приміщення, а в коридорі - суцільна темрява, і ще більше вагітних жінок, кілька навіть з чоловіками і дітьми.На годиннику давно 13.30, а двері актового залу замкнені, звичайно, вагітні без догляду там усе зіпсують!.
Нарешіті прийшла медсестра і психолог, сіли в президію. Медсестра почала записувати в обмінні книжки дату лекції, а психолог просто сиділа. Потім зайшла громадянка в білому халаті, обернулась до громади задом, а до психолога передом, і взялась обговорювати з нею якісь нагальні проблеми. А ми сидимо, чекаємо. А вони собі говорять і говорять.
Як виявилось, громадянка в білому, не просто громадянка, а лікар, яка і має читати нам лекцію. Про післяпологову контрацепцію. Вона її все-таки прочитала.
Нічого не скажу поганого про лекцію, говорила по суті, хоча з елементами безсмертного совка. В залі на сто жінок було три-чотири чоловіки. І то добре, може б і більше прийшло, та якже вони посеред дня вирвуться! От один молодий майбутній татусь дозволив собі нечуване нахабство:під час лекції про контрацепцію він посміхався!!!Громадянка лікар тут же визвірилась:
- Мужчіна, шо тут смешного, я нє понімаю?
Хлопець каже, що радісно йому, от і посміхається.
- Чему ви радуєтєсь, мужчіна? Єслі вам смєшно, можетє вийті і посмеяться!

З лекції я дізналась, що жінки різної національності вибирають різні способи контрацепції. Мусульманки не люблять Депопровєру, а слов"янські женщіни - надають перевагу спіралям. До чого це, так і не зрозуміла.Якась етнічна гінекологія!

Наша лікарка часто практикує таку собі групову терапію, приймає пацієнток одночасно. Тій тиск міряють, ту на кріслі оглядають, а іншій - живіт мацають.
Якось я, наївна, записалась на останні 15 хвилин прийому, думала, що людей вже не буде, раз, бо прийом зранку і не прийдуть, два - що всіх вже оглянуть і відпустять.
Сталося з точністю до навпаки. Біля дверей кабінету сиділо чимало жінок: записані на певний час, і так звані "вільні відвідувачки", які планували прорватись без запису. Я в байки "тут жива черга" давно не вірю, записуюсь ледве не за тиждень і не розумію, чому маю стирчати під кабінетом, бо хтось лінувався записатись. Це ж не швидка допомога, щоб бігти всіх розштовхуючи ліктями.

Нарешті мене запросили в кабінет. На кріслі ще оглядали молоду дівчину, одразу ж за мною вскочила вагітна пані поміряти тиск, потім - ще одна зайшла взяти картку. Троє чемних студентів сиділи на кушетці, сподіваючись чогось-таки навчитись.
Але я пишу не про цей бардак, бо вже давно для себе зробила висновок : чим менше уваги лікарів, тим вільніше себе почуваю. Я про інше: коли дівчина з крісла назвала своє прізвище, воно збігалось з кличкою нашого песика! А пані, що брала картку, мала таке ж прізвище як і в мене.
Яе це ми зібрались одночасно?