Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака.

Кажуть, в одному американському місті є музей. Я в ньому не була, то ж вірю на слово тим, хто розповідав. І в тім музеї, ледве не в першому залі, стоїть, як експонат, обчислювальна машина. Фірми IBM. Праобраз сучасних комп»ютерів.Відвідувачам показують  машину і пояснюють:»Звідси все і почалось.»  З цієї машини, яку зробили на замовлення німецького уряду. Щоб вести облік населення, хто є хто, хто комуніст, хто єврей, а в кого – шизофренія. З цієї машини почався Голокост, так вважають у музеї.
Вчора і сьогодні я згадала про ту машину. Ну, я на городі, я картоплю копаю. Тобто, не копаю, а вибираю після трактора, а сьогодні ще трохи покопала зранку, там кілька рядків залишилось. І не кажіть мені, що посиденьки в піцерії/кав»ярні чи стирчання під концертним екраном десь на площі в центрі міста кращий спосіб провести сьогоднішній день, ніж мій. Врешті, свято Незалежності передбачає незалежність людей у виборі способу святкування. Я вже й не знаю як, але сьогодні з»ясувалось, що городники – найбільші вороги України,  дивно мені, що чесна праця на своїй землі, аби зібрати власними руками вирощене, вважається злом.
От в  багатьох містах сьогодні парад вишиванок. Чудова акція, вітаю і підтримую. Вчора сусідка, вчителька з найближчого райцентру, приїхала і розповідає, що була на роботі, вийшла з відпустки, і святкували День Прапора, і ходили на парад вишиванок.  У них парад вчора був. Чудєснінько! Треба ж владі відзвітувати про парад вишиванок, а раптом прийде десять людей? То давайте зженемо вчителів, у них і так робочий день, нехай парадують. А хто ще посеред робочого дня зможе парадувати у вишиванках, крім бюджетників?
Так от, до чого тут IBM… Я чомусь сьогодні задумалась, от якщо сортування людей за якимось ознаками призводить до Голокосту, ну так думають,  то де корені Голодомору?
А чому про Голодомор, бо інша знайома, теж вчителька, але з обласного центру, днями розповідала про «класні фонди», оті, куди батьки гроші здають на різні невідомі потреби. «Ну які потреби, - каже приятелька, - от сказали вшанувати ветеранів, то їм квіти, а коли Голодомор – то свічки треба принести, а діти не принесуть, то краще централізовано купити..»
І я для себе думаю, коли починається те, що закінчується Голодомором… Тоді починається, коли хтось інший вирішує за людину, де їй бути, в церкві чи на колгоспних зборах, або на рок-концерті чи в церкві, або як їй шанувати своїх померлих чи святкувати свої свята. Коли незрозуміло «навіщо», але треба зігнати масовку, бо надійшла телефонограма. Коли легше зімітувати, ніж переконати. А найголовніше – відзвітувати.

P.S.Мені «Червона рута» від американського посольства сподобалась. Якась вона …справжня. Не імітація.