Про Стороженка,Стуса ...

Вчора, поки добиралась велосипедом в сусіднє село по хліб, думала про Стороженка. Стус в листах до сина перерахував купу українських письменників, серед них і  Стороженка, і радив їх читати, бо хоч були вони бідні духом, але мовою гарно володіли.
Я собі їхала і думала, що для Стуса рідко хто міг бути взірцем багатої духом людини. Бо він сам був настільки геніальним, наскільки величним, саме духом,  він був тим, хто зміг, як писала Леся, «своїм життям до себе дорівнятись». А це, в двадцятому сторіччі, на кривавих землях, там, де, говорячи словами Самовидця, «рідко хто в тій крові не вимастив руки», було ой як нелегко бути собою. А ще важче – дорівнятись до себе своїм життям.
Втім, мені ввижаються якійсь неймовірні сюжети, от Віктор Петров , на прем»єрі «Тіней забутих предків», і що він думає про тих хлопців, які закликають встати проти тиранії? Може, підійде познайомитись? Або настрочить «донєсєніє в Центр», аби «прінялі мєри», бо знову націоналісти піднімають голови.