Про Стороженка,Стуса ...

[rich_ka]

Вчора, поки добиралась велосипедом в сусіднє село по хліб, думала про Стороженка. Стус в листах до сина перерахував купу українських письменників, серед них і  Стороженка, і радив їх читати, бо хоч були вони бідні духом, але мовою гарно володіли.
Я собі їхала і думала, що для Стуса рідко хто міг бути взірцем багатої духом людини. Бо він сам був настільки геніальним, наскільки величним, саме духом,  він був тим, хто зміг, як писала Леся, «своїм життям до себе дорівнятись». А це, в двадцятому сторіччі, на кривавих землях, там, де, говорячи словами Самовидця, «рідко хто в тій крові не вимастив руки», було ой як нелегко бути собою. А ще важче – дорівнятись до себе своїм життям.
Втім, мені ввижаються якійсь неймовірні сюжети, от Віктор Петров , на прем»єрі «Тіней забутих предків», і що він думає про тих хлопців, які закликають встати проти тиранії? Може, підійде познайомитись? Або настрочить «донєсєніє в Центр», аби «прінялі мєри», бо знову націоналісти піднімають голови.

Comments

[singularia.livejournal.com]

о, а мені в селі недавно снився Стус. і чого це раптом? якась була довга крута дорога з катівень совєцьких, я піднімаюся нею, думаю про Стуса і всіх них - і плаачу!

[rich-ka.livejournal.com]

В земному Києві нема для мене весен.

Чомусь захотілось довгий-довгий вірш Ірини Жиленко процитувати:


В земному Києві така стара я стала!
А вам Господь років не добавля.
Така ж яскрава посмішка у Алли!
Такий же чорний чуб у Василя!
В земному Києві — безмірність самоти.
Куди піти, коли нема Івана?
А там, за тим віконцем золотим,
де є Іван,— там дім обітований.
Там вірші, чай і дим од сигарет.
Куди спішить? їм вічність вікувати.
Зарецький знов малює мій портрет.
А Стусові і вічність тіснувата...
Про щось земне замислився Кушнір.
Здригнулась чашка з недопитим чаєм.
Вони нам смерті не бажають, ні,
але їм дуже нас не вистачає!
Як там Лукаш? Все грає в доміно?
Було в нім щось розгублено-дитяче.
А ти, Валерик? Чи тобі чутно, як мама плаче?
Хоч уві сні для неї оживи...

В земному Києві, повитому в жалобу,
тепер уже нема таких, як ви, —
о лицарі печальної подоби!
Нема весни. Ніщо не процвіта —
крім лицарів неситої утроби.
І, хоч потилиця у них крута, —
я не зроблюсь ніколи мізантропом.

Бо ви були! А отже, все було:
любов і подвиг,
хрест і воскресіння...
Хай вічно світить лампа над столом
в небеснім Києві,
в небесній Україні.
Хай береже спочинок ваш Господь
всю довгу-довгу, всю небесну вічність.

А я віршую...
Бо казав Світличний:
«Іриночко, без віршів не приходь..,»

[singularia.livejournal.com]

дякую...