Хто співає у кутку….

Ох, бувають у нас різні пригоди..
Днями вирішили розпалити грубу у прихожій (так кімната називається). Груба обігріває дві кімнати одразу, а бабуня наша вирішила в одній з них спати.
От принесла я дрова, розпалила, груба нагрілась….і раптом в ній хтось заспівав.
Ви собі подумайте, в грубі хтось співає, як це може бути? Пташка залетіла? Випадково? І тепер не може вилетіти? Отак дві години у грубі горить, а пташка лишень зараз прокинулась.
Бабуня вирішила, що то вуж співає. Правда, вужі не співають, але це теоретично, а на практиці… Міг він спати собі під грубою, а як стало гаряче – заспівав.
Добре, що з нами Лариска була. Вона грубу зі всіх сторін оглянула, під плінтуси зазирнула, уважно спів послухала і ухвалила: «Цвіркун!» Звичайнісінький цвіркун, з тих, що співають у кутку. Як у віршику дитячому «це цвіркун в кутку співає, поспи іще годинку». Я тільки не збагну, як дитинка може спати під це цвірінчання. Я – не змогла. Я так хотіла спати, очі злипались, але тільки я вклалася, як воно заспівувало. Короткими партіями, але достатньо голосно, щоб не дати спати нікому. Першою здалась бабуня, втекла наверх, зігнорувавши теплу кімнату.
Мені тікати було нікуди, Мефодик чесно спав, не звертаючи уваги на цвіркунячий концерт. А я лежала  і уявляла, як гамселю цвіркуна великою Мефодьчиною  червоною лопаткою. Лопатка гупала по грубі, невидимий цвіркун затихав на хвилину, але щойно я засинала, як свинська комаха починала знову. Знову. Знову і знову.
Я сподівалась на Йону. Йона у нас відповідальна за цвіркунів у хаті. Йона з ними розбереться. Йона їсть хрущів на сніданок, а цвіркун майже хрущ.
Нарешті щось гупнуло. Це Йона повернулась з прогулянка. Дійшла до ліжка і почала вкладатись у куточку. А цвіркун – знову завів свою пісеньку.
Я сердита. На Йону. Я тягну кицьку в куток до цвіркуна.
В хаті – тиша. Нарешті. Нарешті. Нарешті.
Йона впоралась.
З почуттям виконаного обов»язку вона залазить під ковдру і муркає. Моя дорога киця!
З сусідньої кімнати чується акомпанемент Йониному мурканню. Знову! Знову і знову!Аж доки за вінком не заспівали пташки. І цвіркуни. Ті, що за вікном. Той, що за грубою,  вирішив, що достатньо потішив нас своїм співом і заснув. І я заснула. Що мені всі пташки нашого саду, коли хатній цвіркун мовчить.
І він мовчав цілий день. Десь до шостої вечора. Знаєте, багато чого в житті я чула і бачила, але з спів цвіркуна з близької відстані, - не дає нормально жити. От що робити? Розібрати грубу? А якщо він і тоді не знайдеться? Чи може звернутись до баби-ворожки. Нехай замовить нашу хату від цвіркунів? От тільки остання шептуха в нашому селі давно померла. Теоретично можна було поспілкуватись з покійною бабою Марікою, та, кажуть, добре вміла викачувати і відливати… Або з царем всіх цвіркунів, як сіморонці вчать, попросити його забрати свого підданого з нашої хати.
Серйозно, я була в розпачі (а це для мене природний стан, так що не переживайте наперед)J. Я вже уявляла, що ми поїдемо з цієї хати, бо як жити тут разом з цвіркуном. Спати з ним точно не можна, і  садиба наша стане пусткою, як та хата на дорозі до Літина, ніхто там жити не міг, бо щось не давало. А у нас щось відоме – цвіркун за грубою.
- Ну як там наш таракан? – поцікавилась бабуня. Вона саме згадала веселу пісеньку, часів її молодості, про чотирьох веселих тараканів і цвіркуна. Краще вона згадала б «в траве сидел кузнечек».Але вужівське нашестя винищило всіх жаб в садку і околицях, от цвіркуни і розплодились.
Тепер живуть за грубо. Креативна Лариска винесла все з кутка, все включало в себе стару розібрану соковижималку. Лариска сподівалась, що кмітливий цвіркун помандрує за соковижималкою.Цвіркун мав інші плани.
Ми сумно сиділи за круглим столом, майже як лицарі короля Артура, і міркували, як здолати цвіркуна. Пісенька часів маминої молодості крутилась в голові, але у мене вона чомусь трансформувалась в іншу, про чотирьох чортенят і креслення.
Найприкріше, до нас вперше в гості приїхала Лариска. І така пригода неприємна, от як їздити в гості в хату зі співучим цвіркуном!
Лариска наче розуміла свою відповідальність, вона оглядала грубу і плінтус. Знову і знову. А що там було шукати? Маленька дірка у куточку, в неї це свинське цвіркунисько і заповзло. А тепер – вищить, як недорізане, заважає спати. За день виспався, а ввечері – концерт у нього. По замовленню.
А я розуміла, що це моя провина. Я принесла цвіркуна з дровами. А вже потім він сховався під плінтус. Як тепер його звідти витягнути?

Не знаю, як я до цього додумалась. Мабуть, мамина пісенька допомогла. Просто я сиділа і мугикала, чотири чортенятка креслять креслення, чотири таракани, цвіркун, і знову чотири…. Таракани! Він таракан. Тобто він комаха.
А який найкращий засіб проти тараканів?
Дихлофос!
Так раділи, мабуть, лицарі короля Артура, здолавши чергового дракона.
Просто у нас був дихлофос. А цвіркун – комаха.
Ми його чесно попередили, вимітайся, бо ми – з дихлофосом. А він – послухав, чи ні, невідомо. Просто Лариска взяла дихлофос і прицільно набризкала в дірку.
А потім – ми всі втекли на вулицю, чекати і сподіватись.

Вже три дні цвіркуна не видно і не чути.