Про поле за Майданом

Ви, певно, пам"ятаєте, вірш Коротича "Прохання старого лірника", отой, "Переведіть мене через Майдан". Я сьогодні випадково почула пісню у виконанні Галини Беседіної і навіть пожартувала, що тепер у Росії схожу пісню вважали б політичною. Ну а СРСР - йдіть собі через майдани, тільки українською мовою не співайте.Не була вона надто популярною, але й не забороняли.
Так от, в 2004 цей вірш друкували на перших сторінках популярних газет, але без останнього рядка. Бо останній рядок, прямо скажем, песимістичний. Я його ще тоді, в 2004 згадала, і постійно він крутився у моїй голові, вганяючи в депресію. "Майдану тлумне тло взяло його у себе і вело ще, коли він впав у центрі тої площі,а поля за Майданом - не було."Така мораль цього вірша: ходи-не ходи по майданах, а поля - за ними, за майданами, нема.
Минуло десять років з 2004, ми бачимо новий Майдан і знову виникла тема поля. Є воно за цим майданом, чи нема? А якщо - нема, то чи варто переходити нації через Майдани знову і знову?
От що я вам скажу. З якого дива ви вирішили, що за Майданом має бути поле? Що за дивна ідея, майже національна ? Цілком можливо, що там смітник чи пустеля. І що? Ми все одно йдемо. Бо щоб там було поле, треба скопати чи зорати, і засіяти. Треба доглядати посіви і вчасно зібрати врожай. Треба зберігати зібране, аби вистачило на їжу і на насіння. Треба наступного року знову сіяти.
І треба покласти в скриню давню ідею про перехід через Майдан як кінцевий результат. Навіть в пісні не вийшло, щоб раз перейшов площу, і вже в казці.То і в нас не вийде, щоб раз - і ми в омріяному суспільстві добробуту і демократії. Практикою власною доведено, що не вийде.

А про віру - вірте, сподівайтесь, все, що ми робимо - не марно. Це просто ще один крок до поля, туди, де бджоли в гречках стогнуть глухо.Легко йти, коли знаєш, що поле за Майданом є. Важко йти, коли знаєш, що там пустеля, і, як дійдемо, чекає на нас ще більше роботи. Це шлях відважних. А ми, українці і українки, - відважна нація.