(no subject)

Мама сидить на дивані і розказує всякі історії.
От колись дід Макар приходив дивитись хокей в телевізорі і все дивувався: «А, горіли б вони, за таким г… бігають».
Приходив дід Гнатко, приносив мені вафлі. Хоч був дуже скупий і, казала моя баба, що за все життя своїм дітям стільки ласощів не купив, як мені маленькій.
А сьогодні якась жінка казала хлопчику на гойдалці: «Не стрибай, бо там крига.» Мама каже: «Звернула увагу на «кригу»,бо ми кажемо «лід».
А дід Макар казав «крига».
Я собі думаю, даремно, діди мої, ви дивились той хокей.А горіли б вони з тією шайбою! З тим телевізором, який навчив людей дивитись на чуже, замість того, щоб творити  своє; слухати, а не співати; спостерігати, а не  розповідати. І все   це  чужою мовою.
Між іншим, ми Вакарчука дивимось і оце все обговорюємо.

Спосор цього посту м.ш.ф. februara:  бо тут я отримала листа з запитанням, чому не пишеш? Я й сама не знаю, чому. Заціпило.
Втім, я записалась до психолога, аби знайти відповідь на різні запитання і впорядкувати своє життя. І минулого тижня  сама собі пояснила, що дуже, дуже люблю писати. І без цього мені важко жити. А тут виходить, що жити загалом важко, і якщо ще й не вести блог, то  важкість життя одразу множиться. Я великий майстер множити b на зелене, додавати апельсин, а якщо   ще  й  вести блог, то в результаті отримую 235.  235 веселих крокодилів. Чи головок часнику.
Сподіваюсь колись запатентувати цю формулу. Складові часто змінюються, ось в чому проблема.