(no subject)

Після літературних розмов почала згадувати,що з творів класиків української літератури люблю почитати просто для задоволення.
Наприклад, "Старосвітські матушки і батюшки",
Люблю перечитувати листи Лесі Українки, і її вірші, а з поем найбільше люблю "Ізольду Білоруку".
Уляну Кравченко, "Хризантеми" і вчительські записки.
"Гуси-лебеді летять" і "Щедрий вечір" Стельмаха - традиційне сільське читання.
"Маруся" Марка Вовчка.
"Царівна" Кобилянської.
Ірина Вільде - все,що до рук потрапить.
Стуса - Боже, що це за розкіш! Вірші і листи,листи, листи.

Не читаю, з невідомих мені причин, Коцюбинського ( хоч Йона названа на честь одного з його персонажів):), Панаса Мирного ( не йде мені, у Валерія Шевчука є епізод в "Домі на горі", внучка читає бабусі"Повію", а я от ніколи не читала "Повію" для задоволення.) Не читаю прозу Франка, вона для мене занадто болюча.

Лісапетне

Мефодик полюбив свою веломашину з гордним ім»ям «Лісапета» всім серцем. Ми тепер щодня гуляємо тільки з нею. Мефодик вміє сам вилазити і злазити з лісапети, і частенько з самого ранку на неї залазить, вимагає прогулянки.
Дуже цікаво спостерігати як мами реагують на лісапету. Справа в тому, що наша лісапета – найлісапетніша з усіх лісапет в окрузі. Спереду вона зроблена у вигляді корови, жовто-блакитної, а знизу, під коров»ячою головою, крутиться м»ячик. Коли ми їдемо по вулиці, люди посміхаються і одне одному кивають, на нас показують:»дивись, дивись». Чесно, так і буває.
А от мами на дитячому майданчику – у них різна реакція.
Вчора ми заїхали, і одна мама голосно так каже:
- Знову цей велосипед!
Раніше вона вже просила ставити нашу лісапету за гіркою-паровозиком, щоб її синочок не бачив.
Я спершу розгубилась і поставила, а потім зрозуміла, що не тільки її синочок не бачить лісапети, а ще й я не бачу сумки своєї з телефоном,грошима і карткою, яка лежить в кошику лісапетному.
Головне, я всім пропоную, і цій мамі теж:
- Грайтесь, катайтесь!
Методик приїхав на майданчик і бавиться на гойдалці чи на гірці, а в цей час інша дитина може побавитись на лісапеті. Ні, саме ця мама категорично відмовляється дозволяти близьке спілкування лісапети з її синочком, мовляв, потім його не забереш. Краще ховайте вашу іграшку і не нервуйте дитину.
Я , чесно зізнаюсь, над цією лісапетною проблемою думала кілька днів. От як правильно себе поводити в ситуації, коли дитина хоче бавитись чужою іграшкою?
Але ж у нас на майданчику – не тільки діти розвиваються. Там і «курси»для мам є.
І вчора, після «знову цей велосипед», я зустріла іншу маму. Ця мама, як тільки побачила нашу лісапету, одразу ж показала її своєму синові:
- Дивись, яка корова!
Потім вона запропонувала:
- Давай запитаємо хлопчика, чи можна на корову ближче подивитись!
Хлопчик Мефодик,зрозуміло, дозволив. Тоді вони з сином підійшли до лісапети і почали її уважно розглядати, де в корови очі, де роги, де носик, де рот, як м»яч крутиться, які колеси. Мама запитувала і сама ж відповідала, і була така захоплена іграшкою, її син все роздивився, трохи поштовхали вони лісапету вперед-назад, і мама каже:
- А давай на гірці пограємось!
Хлопчик з лісапетою вже натішився, і слухняно пішов з мамою на гірку. А я згадала стару радянську приказку про ініціативу, яку треба очолити.:)

Ця мама – така приємна і позитивна, вона іноді приходить ще з жінкою, мабуть, її сестра молодша, і ще з ними собака, безпритульна на вигляд, з покаліченою лапою. Я спершу подумала, що собака голодна,лежала під деревом, як тільки вони рушили з майданчика, вона вскочила і побігла, я хотіла дати їй булочки, а собака булочку проігнорувала, вона за ними побігла. А наступного дня я знову бачила, як вони їдуть по набережній, мама-оптимістка і синок в зеленій колясі, і собака ковиляє за ними .Мені здається,що собака дійсно безпритульна, до них прибилась, і вони її годують. У нас біля набережної – приватні будинки, десь там вони і живуть, мама з сином, її сестра, і собака з покаліченою лапою.