Розбиті лоби, або не вчіть чортів молитись Богу

Отож, моя подруга, вчителька історії, розповіла про нове завдання для вчителів на літо: обійти мікрорайон в пошуках людей, які пам"ятають 33-й рік. Якщо такі з"являться, то треба їх окремо в список записати (тіпа, на виход, с вєщамі???) , а ще - занотувати спогади. Мову у мені знову відняло, як завжди, коли я чую про різні нововведення влади.

Чому, чому вони вирішили вшановувати пам"ять тих нещасних людей? Щоб поглумитись над ними в останнє?

Чому все потрібно організовувати? Постійно когось кудись заганяти? Створювати громадське схвалення чи осуд? Це - невиліковна хвороба часів СРСР?

Пам"ятаю, почалось "це" ще в 2007 році. Тоді в нашому музеї мала відкритись виставка з архівів СБУ "Розсекречена пам"ять". Я взяла Ганку з мамою, і пішли ми дивитись на виставку.

Була страшенна спека, і ще на підході до музею мене здивувала якась надмірна кількість відвідувачів. Йшли безперервним потоком. Переважно держслужбовці. Я зачудувалась таким ентузіазмом до історичних подій 32-33 років. А потім дійшло - всіх цих людей зобов"язали прийти на відкриття. Аби відрапортувати про зацікавлення громадськості.

А замєчатільний виступ чиновниці з адміністрації вже восени 2008: в кожному вікні мусить горіти свічка ! Як це - мусить? В приватному помешканні щось мусить ? Громадяни зобов"язані вшановувати пам"ять ?

Так само , як вчителі зобов"язані записувати спогади?

Тепер скажу, я вважаю, що зобов"язані.

Власною совістю і духами померлих предків ми зобов"язані записати, і пам"ятати. І звітувати за це. Виключно перед власною совістю. Більше ні перед ким.