Розбиті лоби, або не вчіть чортів молитись Богу

[rich_ka]

Отож, моя подруга, вчителька історії, розповіла про нове завдання для вчителів на літо: обійти мікрорайон в пошуках людей, які пам"ятають 33-й рік. Якщо такі з"являться, то треба їх окремо в список записати (тіпа, на виход, с вєщамі???) , а ще - занотувати спогади. Мову у мені знову відняло, як завжди, коли я чую про різні нововведення влади.

Чому, чому вони вирішили вшановувати пам"ять тих нещасних людей? Щоб поглумитись над ними в останнє?

Чому все потрібно організовувати? Постійно когось кудись заганяти? Створювати громадське схвалення чи осуд? Це - невиліковна хвороба часів СРСР?

Пам"ятаю, почалось "це" ще в 2007 році. Тоді в нашому музеї мала відкритись виставка з архівів СБУ "Розсекречена пам"ять". Я взяла Ганку з мамою, і пішли ми дивитись на виставку.

Була страшенна спека, і ще на підході до музею мене здивувала якась надмірна кількість відвідувачів. Йшли безперервним потоком. Переважно держслужбовці. Я зачудувалась таким ентузіазмом до історичних подій 32-33 років. А потім дійшло - всіх цих людей зобов"язали прийти на відкриття. Аби відрапортувати про зацікавлення громадськості.

А замєчатільний виступ чиновниці з адміністрації вже восени 2008: в кожному вікні мусить горіти свічка ! Як це - мусить? В приватному помешканні щось мусить ? Громадяни зобов"язані вшановувати пам"ять ?

Так само , як вчителі зобов"язані записувати спогади?

Тепер скажу, я вважаю, що зобов"язані.

Власною совістю і духами померлих предків ми зобов"язані записати, і пам"ятати. І звітувати за це. Виключно перед власною совістю. Більше ні перед ким.

Comments

[sestra-yuliya.livejournal.com]

з цію свічкою взагалі якийсь флеш-моб. таке відчуття, що люди не відчували нічого, а просто мавпували одне одного. більшість. а щодо чиновників - вони у нас і на "Стусове коло" отак, ради галочки пийшли. Певно шеф відмітив- і половина на середині концерту потікала. Просто виходили із зали. А мені було соромно(

[rich-ka.livejournal.com]

У нас в родині до свічок у вікні особливе ставлення. Мама завжди слідкує,щоб горіла, і ще виходить на вулицю рахувати у скількох вікнах в нашому будинку запалюють. Дуже цим переймається. Звонимо родичам і сусідам, нагадуємо, щоб запалили. Для мене це і пам"ять, і нитка, яка з"єднує з предками.

Та коли чую, що хтось мусить - хочеться гавкнути у відповідь.

[sestra-yuliya.livejournal.com]

А наші цього року вперше світили. Піддалися пропаганді, так би мовити. А взагалі-то(це суто моя думка) їх би не на вікнах світити, а біля ікон. Хоч би домашніх. Разом з молитвою

[rich-ka.livejournal.com]

Можна й так. Біля ікони теж, якщо є бажання.
Але мені подобається біля вікон, бо бачу інші вікна з свічкою, і таке відчуття, як там мої родичі живуть.
Я люблю ця акцію, але раніше вона була більш громадська, поки влада не вирішила очолити.
Свічки горять у нас кілька годин, і в цей час ми ,зазвичай, згадуємо ті події, мама переподіває, що чула від своєї матері і баби. А молитви - у мене одна молитва для цього дня: нехай їхні душі знайдуть спокій!

[lada28.livejournal.com]

Так типово - проводити акції командним способом. Добровільно-примусово.
Нагадує мені наш університет, в якому за допомогою деканату зганяють людей на різноманітні толоки і т.д.
По моєму завжди можна буде знайти добровольців для записування спогадів, організувати волонтерську групу, пояснити навіщо це потрібно. А я кщо зе зробити в обов'язковому порядку, у людей відпаде всяке бажання:(
Пам'ятаю в Америці мені дуже сподобалося, що на акції нікого не заганяють примусово. А приваблюють цікавою темою, чи на крайній випадок печивом, чаєм або додатковими оцінками:) І зазвичай завжди знаходиться достатньо добровольців.

[rich-ka.livejournal.com]

От і я думаю, що за власної ініціативи і записали б більше, і зібрали б усі дані. Мені теж американська система подобається, там такі записи роблять громадські організації, можливо, університети, а влада в те не втручається. Хіба що грантами підтримує.