Напишу про відчуття

[rich_ka]

іноді буває щось таке надумаю, як откровення. Щойно годувала Мефодю і думала про прогнозоване глобальне потепління вже через 20 років.Стало страшно. Через 20 років мій син матиме клопіт з глобальною катастрофою.Я думала, що якби моє життя могло допомогти йому, я б... Але це була б не допомога, а радше, втеча. Моя. Щоб не бачити його страждань.
А потім я згадала Лесю Українку, о, не журися за тіло, як їй було написати це, не журися за тіло, кому ж як не їй знати "тугу за тілом", втрачаючи рік за роком те, що інші вважали данністю. Не журися за тіло.

Вперше відчула свого сина не як свою дитину, а як душу, яка прийшла в цей світ. Прийшла зі своєю місією. Просто інша душа. І ми житимемо разом в наших тілах, а якщо й втратимемо їх, що ж, не журімося, стане початком тоді наш кінець.
І від того я заспокоїлась. Не додалось мені оптимізму, а тільки спокою і тверезого погляду на своє життя. Отак би навчитись жити, тверезо, без метушні.

Comments

[annland.livejournal.com]

Не хочу огорчать, но о "глобальном потеплении" после того, как выяснилось, что его сфальсифицировали, даже дискавери уже молчит в тряпочку. Все будет хорошо, никаких катастроф, это просто очередные пугалки :)

[rich-ka.livejournal.com]

То гарна новина, дякую.:) Просто я щойно читала статтю на ua.fm от і перейнялась.

[annland.livejournal.com]

Наши, как всегда, отстали от моды :)

[rich-ka.livejournal.com]

ну в їхньому світобаченні катастрофа виглядає природніше ніж просто звичайне життя.