КІМНАТА З СВІТЛОЮ ФІРАНКОЮ НА ВІКНІ

Боже, чем я всю жизнь занимаюсь !

Ви не повірите, чим.
Виношу з хати мишей.
А тепер запитайте мене, звідки в хаті, де живе така відома мисливиця, Артеміда наша лисогірська , Йона-Діана, дракон місцевих садків і полів, звідки в хаті взялись миші?
Відповідаю, вона ж сама їх і приносить.
Чесно кажучи, маю підозру,що у неї від весни і волі трохи дах поїхав, якщо так можна про кицьку сказати.
Я тільки що винесла чергове мишеня з хати і викинула його на клумбу. Між іншим, воно було живим. Це така нова мода тепер – тягти у хату живих мишей, а потім бігати за ними по кімнаті. Спочатку створимо проблеми, а тоді вирішуємо. Геніально.
До речі, Йона досі не здогадалась, куди зникає її здобич. От і зараз тиняється по хаті і до всіх чіпляється:
- Ви мишку не бачили? Сіреньку таку?

Щоб ви знали, мишки потрапляють в хату через кватирку. Так, ми її навчили, Йону, не мишку, на свою голову навчили, лазити через кватирку. Настільки вправно, що вона і з мишкою в зубах в хату влазить! Геніальність цієї ідеї - Йона через кватирку - у виборі вікна, зараз ви зрозумієте і оціните, вона влазить у хату через нашу з Мефодиком спальню. Уявляєте? Я тихо й мирно сплю, Мефодик теж, аж тут плюх – Йона з мишею. О п»ятій ранку. І давай гасати по кімнаті. Що мені робити? Вдавати міцний ранковий сон чи ловити Йону з мишкою? Прокидається Мефодик, і я маю ще й третій варіант для вибору – годувати сина, чи ловити Йону, чи мишку, чи вдавати міцний ранковий сон. Сьогодні я змусила себе розплющити очі – і зустрілась з Йониним поглядом. Слухайте, я з цією дамою не знайома. Я навіть не впевнена чи це Йона. Досі в нас жила лагідна спокійна киця, ну, спокійна це перебільшення, але загалом вона була лагідною . Колись. А це – як мінімум єгипетська жриця. Чи Клеопатра в останньому перевтіленні Просто я більше нікого з єгипетських жінок не згадаю. Забула давню історію,що поробиш. Хронічний мамський недосип.

Кватирку я зачинила. На защіпку. А Йону випхала назовні.
Бо я теж буваю підступною.
Хай жриця посидить на підвіконні з того боку і подумає над своєю поведінкою. Я їй до ранку не відчинятиму. І не просіть.
А просто зараз ляжу спати і забуду про її існування.
Аж до другої години ночі.
За вікном пролунає жалібне нявкання, і я, звичайно, відчиню кватирку, і запхаю це нещасне створіння під ковдру, і ми всі заснемо міцним сном, я, Мефодик, і муркаючи жриця з Стародавнього Єгипту, Артеміда-Діана, а в нинішньому перевтіленні – наша Йона.

Стараннями і клопотами подруги rysika у Мефодика є розвиваючий килимок. А на фото ви бачите кицю Йону, яка здійснює енергетичну експертизу даного товару на предмет нешкідливості для немовлят.

Вже два місяці як наша героїчна Йонуся живе в місті. Нелегко для такої активної киці замкнутись в чотирьох стінах, але що поробиш - взимку сільська хата не опалюється, а Йона заробила собі хронічний бронхіт і мусить тепер відігріватись в теплі. Окрім тепла і нашої теплої компанії, в міському житті для киці мало приємного. Завзята мисливиця, вона тепер полює хіба що на павуків, та й тих залишилось небагато, а ще в міській квартирі немає даху, по якому можна було б гуляти, хіба на шафу вилізеш.
Та сумувати не в Йониних правилах! Трохи обжилася і давай свої порядки наводити! Прибирає Йона якраз у стилі флай-леді: спочатку витирає пилюку і бруд своїм хутром, а потім - миє хутро язичком, отак легко і просто вона організувала на всіх шафах ідеальну чистоту.

А коли з прибиранням покінчено, киця хоче трохи побавитись. Цієї ночі Йона вилізла на шафу в нашій з Мефодиком спальні і, виключно з метою тренування мисливських навичок, скинула з полиці маленьку ляльку в українському вбранні. Поки лялька падала, прокинувся Мефодик і собі зацікавився іграшкою.Тут я не витримала і вступила з нашафовою Йоною в дипломатичні переговори:"Ану злазь звідти негайно!" Йона передбачливо сховалась за вазон,бо давно сповідує принцип:"якщо я не бачу, то і мене теж не видно".
Мефодикове пхинькання додало мені відваги, і я потягла Йону за лапку. Обурена кицька зненацька стрибнула вниз, при цьому зачепивши картину на стіні.Там вже двадцять років висить абстракція моєї подруги Олі під назвою "Спека".Правда, досі нікому з моїх гостей не вдалося з першого разу зрозуміти, що там намальовано, але я точно знаю (мені авторка пояснила одразу, щоб я не мучилась здогадками), що присмачені коричневим жовтогарячі плями - то жінки,вони жнуть в полі, і так спекотно, що серпами втинають коси (мабуть, Оля, як творча людина, інтуїтивно передбачила минуле літо).
Так от, мирно провисівши двадцять років, картина бабахнула на підлогу, а сердита Йона з криком :"Я так не граюсь!", втекла у вітальню.
Я вирішила дати спокій тій "Спеці", бо Мефодик негайно вимагав пізньої вечері.
Тільки но ми взялись до їженння, як з вітальні долинули дивні звуки. Виходило, що Йона кудись стрибнула, а потім щось перебирала. Це "щось" дзвеніло, наче посуд. Покрутивши в голові всі відомі черепки у вітальні, я вже вирішила , що Йона влізла на стіл і оглядає півниковий комплект, молочник і цукорницю, щойно подаровані кумою Людою. Але дзвеніло на кілька тонів вище, ніж товстенька цукорниця.
Не витримавши невідомості, я побігла у вітальню. Було темно.І шумно. Ввімкнувши світло, я побачила Йону . І не де небудь, а на верхній полиці серванту!
На скляній полиці серванту, якщо бути точною, між чайнним сервізом і есесерівською рибкою, яку мама зберігає як памятку своєї молодості.
І Йона там не сиділа, вона , мабуть, вирішила перетерти посуд перед Різдвом, то ж активно рухалась між чашками, блюдцями, чайничом , кавником, і есесерівськими рибками.
Довго думати не було як, стала я на стілець і обережно потягла Йону з тієї полиці.
Бабах!
"Доброї ночі , сусіди, доброї ночі, бабуню, доброї ночі, всі люди доброї волі" - разом з Йоною з полиці полетіли кілька чашок з блюдцями. І, здається, ще й кавник!
- Що ти робиш, - здивувалась Йона,- я ж не встигла тут пилюку витерти!Як ви такі, то я більше не прибиратиму!
- Мамусю, скільки можна чекати? - закричав Мефодик зі спальні.- Я буду сьогодні вечеряти чи ні?
"Головне - зберігати спокій,"- з цією думкою я вдихнула, видихнула, акуратно зачинила двері у серванті, ще акуратніше - Йону у вітальні і пішла до Мефодика.
Десь годину ми вечеряли, переодягались, розмовляли про природу і поезію (спіть , сусіди, спіть, стіна у нас не капітальна!:)), і за всіма розмовами я нарешті втямила, як Йона потрапила у сервант.
А дуже просто: вона вилізла на меблеву стінку в районі шафи для одягу, по верху перейшла до серванту, і звідти, користуючись напіввідчиненими дверима скочила на верхню полицю. І якби я не встала, Великий Бабах цієї ночі міг стати набагато величнішим, просто велетом якимось, рекордним бабахом зі всіх бабахів,які коли-небудь були в цій хаті.
Ох, Йоно, Йоно, і коли ти розуму наберешся?!

Хто слідкує за Йониними пригодами в далеких селах, пам"ятає, що котенята знову зникли. Ми обшукали хліви, стару хату і під навісом в дровах подивились, а їх ніде не було.
Місце ймовірного котенятоперебування обмежувалось в нашій уяві садибою і хатою. Хоча, добре подумавши, спокійно і без зайвих емоцій, можна було б зазирнути в сусідні садки, з в порожніми будинками в комплекті з хлівами та навісами. А ще - киця,як спадкоємиця єгипетських жриць, а це всім відомо, цілком могла перескочити в інший світ і сховати там своїх діток . Просто з Ганчиної Магічної кімнати, повністю укомплектованої для таких мандрівок ( ну, хіба черепа не вистачає).

Несподівано великим спецом по кицячій поведінці виявився сусід дядько Петро.Він одразу ж вказав на нашу головну помилку. Виявляється, мама, демонструючи котенят, зсунула ящик з місця. І саме тому Йона малят переховала. Та ще й наказала їм сидіти тихенько, щоб ніхто не знайшов.

Мамина сестра в третіх тітка Голька сповістила, що нічого дивного в Йониній поведінці немає. ЇЇ власна кицька теж таке зробила. Онуки без кінця тягали котенят по садибі, а вона їх раз - і сховала. Аж через три тижні знайшлися!

- Так і я ж кажу, - заспокоїв односельчанин Андрей, - через кілька тижнів кицька сама котенят виведе.
Ага, через кілька тижнів! А раптом з ними щось сталося! А спека! А чужі коти! А страшні куниці і тхори! Скільки пасток чигає на бідних малюків в цьому світі!
І тільки конспіраторка Йона не тривожилась.Ходила з хитрим виглядом,наче й нічого не сталося. А ми все шукали і шукали.
Аж якось вранці до мене прибігла Ганка.
- Тьотю, я знаю, де котенята!
Надто змучена Йониними викрутасами, я не проявила достатньо інтересу до цього повідомлення.
- І де?
- За стіною, в Магічній кімнаті!
Ну от, так я і знала, Ганка знову щось наплутала.
- Вони ж і раніше були за стіною в Магічній кімнаті.
- Та ні, тьотю, не там, не з правого боку, а з лівого. Я тільки прокинулась, а тут Йона прибігла, і я чула як вона стрибнула за стіною, а потім котенята занявкали.І Йона теж нявкала .
Я не знала , що й думати. Там же двері, з лівого боку за стіною,і двері зачинені. Як Йона могла туди залізти, та ще й з котенятами?
- Дуже просто могла, - роз"яснила мама особливості хатньої архітектури, - там горище по всій площі хати.Невеликий проміжок між стелею і дахом, можна залізти, якщо по-пластунськи.
Виявилось, що мама колись туди лазила, комин підмащувати. А хитрюга Йона знайшла цей шлях і перенесла котенят в безпечне, на її погляд, місце. От чому Ганка чула ніби хтось ходив по підлозі. Насправді, Йона ходила по стелі, а здавалося, що вона в кімнаті.
В будь-якому разі, вирішили котенят з-за стіни витягати, задля їхньої безпеки, і нашої радості. Бо як можна жити в хаті з котенятами і не мати змоги ними потішитись?
Знову спорядили пошукову групу у складі мами і Ганки, дочекались, доки Йона спустилась поїсти і рушили рятувати котенят.
За хвилину з гори прибігла Ганка.
- Тьотю, сидіть тихенько, бо не чути як котенята нявкають.
Потім загукала мама:
- Несіть сюди Йону!
Ганка побігла на сходи , знайшла Йону, яка мирно пила своє молоко, і з криком:
- Йоно, кидай молоко, пішли до дітей! - потягла кицю наверх.
І що ж? Виявилось, що наша киця точно не комуністка і не анархістка, вліво не ходить.Скільки її за стіну не запихали, вона вперто рвалась в правий бік. Врешті, пошукова група здалась, і відпустила кицьку. Йона підійшла до дверей з правого боку, озирнулась підозріло на маму і Ганку, мовляв, чого це ви за мною шпигуєте, і полізла. Туди, де відрові банки.
Шукачки рушили за нею. Йона знову озирнулась, вже біля комина, обійшла його по колу - і зникла. В непередбаченій архітекторами дірці за комином.
Рятувальниці трохи помигали ліхтарем, але нічого не побачили. Десь в глибині тієї дірки щось темніло, і це щось могло бути котенятами.
Премудра киця влаштувала в нашій хаті свою персональну криївку. Ні, вона не лазила понад стелю, вона спустила дітей в проміжок між підлогою другого поверху і стелею першого.
І тут ми нічого вдіяти не могли. Хіба хату розбирати...Або благати кицю витягти дітей на сонце. Та хіба вона нас послухає!

І настало в наших селах мирне життя: Йона з котенятами жили «за стіною», ми з Ганкою – на першому поверсі, ніхто нікому не заважав. До ящика з котенятами ми навіть не заглядали, Ганка боялась ходити «за стіну». А я зі своїм пузом просто не пролізала у вузенькі дверці.
Ганка дуже хотіла на котенят подивитись і ледве дочекалась суботи, коли приїхала бабуся, яка і в дверці пролізала, і темряви не боялась. Тихцем,скориставшись Йониною відсутністю, мама підтягла ящик з кицями до дверей.
Котенята вже трохи підросли, очки в них розплющувались. Правда, ледь-ледь. І ще , їм дуже не подобалось, коли їх брали на руки. Одразу ж починали голосно протестувати.
Я котенят не бачила, під час екскурсії пильнувала молоко на плиті, і поки воно закипіло, екскурсія «за стіну» вже спустились вниз.
З появою мами у нас відбулись деякі зміни в оборонній політиці. На правах старшої господині, вона поклала край Йониній диктатурі: відновила «Собачу мисочку». Залишки наших трапез знову були доступні для сусідських тварин. Найпершим про це дізнався Сірко, не знаю навіть від кого, але тільки-но вчорашній суп вилився у миску під горіхом, як «любий зять» одразу ж опинився неподалік .
Ми з Ганкою завели своє звичне «Анугетьзвідси!», але мама стала на захист Сірка:
- Нехай поїсть, він же в хату не заходить.
Тільки-но втішений Сірко взявся до обіду, як на ганку з’явилась Йона. На наш подив, вона поводилась дипломатично:Сірка не вигнала і Хвостяку не розпустила. Муркнула щось і вляглась на траві біля лавочки, спостерігаючи за ходом подій.
А навколо все було мирно і спокійно : достигали папірки, сойки доїдали шовковицю, я дрелювала вишні, мама дрочилась з Сірка, вкотре співаючи «Здоров,здоров, мій любий зятю!» а Ганка … Ганка поринула в генеалогічні дослідження.( Read more... )

Поки Йона з мамою були в селі, а я намагалась отримати лікарняний лист, в мережі і в реалі мої друзі обговорювали Йонині пологи і виявилась ще одна потенційна загроза для бідних котенят: аморальні коти.
Ті котяки, як з’ясувалось, можуть бути настільки аморальними, що тихцем пробираються у хату і вбивають котенят, аби киця-мама належала тільки їм.
І я зразу ж згадала череду котів у незабутні дні Йониного весілля. Дехто з наречених настільки звик до нашої садиби і благодійної їдальні «Собача мисочка», що продовжував гостювати чи не щодня, а Сірко-нахаба вже й гуляв по хаті, а що найгірше – він знав про апартаменти «за стіною». Уявляєте, яка страшна небезпека загрожувала бідним котенятам?
Тому ми з Ганкою часу не гаяли, щойно я отримала лікарняний, як ми одразу ж зібрали сумки і рушили на далекі села з твердим наміром оборонити бідолашну Йонусю і її діток від усіх лисогірських аморальних котяк.
Прибувши в село, склали план оборонних заходів і суворо його дотримувались, проявляючи пильність: позачиняли вікна і двері, а всіх чужих котів зустрічали безсмертними вигуками»Акот» і виганяли за межі садиби.
Та складений план мав суттєвий прорахунок: ми не врахували благодійну їдальню «Собача мисочка», яка продовжувала справно функціонувати під горіхом і деякі собаки по старій пам’яті все ще приходили туди на другий сніданок. Ми собі думали, що собаки, а переважно саме вони приходили в їдальню під горіхом, – не коти, на горище за котенятами не полізуть. Але Йона мала на все свою думку і швидко поклала край нашій благодійності.
Вона, як з’ясувалось пізніше, теж чула про аморальних котяк. Може, мама їй розповідала в дитинстві? Чи сусідські кицьки поділились досвідом? Так чи інакше, але Йона була насторожі.
Прадавній мисливський інстинкт дозволяв нашій киці відчувати наближення чужих тварин і реагувати задовго до того, як ми, люди, могли їх побачити. Не мало значення, хто прийшов і для чого, собака він чи кицька, чи куниця з тхором . Для Йони всі чужі були потенційними ворогами її діток, і ставилась вона до них, ну, м’яко кажучи, не зовсім по-дружньому.
( Read more... )

До вечора тривають консультації і телефонні переговори. Мама занепокоєна, бо котенятам на горищі, на її думку, жарко. Боїться до них навіть підійти, чомусь вигадала, що Йона, як взяти котенят в руки, їх не визнає за своїх. Ага, наша Йона, яка так хотіла стати мамою, і не визнає своїх діток? Щось не віриться.
А громадська думка в місті пригромадала : забрати діток з горища, бо, правда, жарко там.
Йону, як завжди, ніхто не спитав. І даремно.
Сяк-так мама дотягла ящик з пухнастиками до виходу з горища. І тут з»ясувалось,що ящик в двері не пролазить.А був це не простий ящик. Колись наш покійний дід, ще за часів глибокого СРСР, працював завскладом. Взагалі, він був вчителем української мови і літератури, і більшу частину життя директорував в різних школах. Але вийшовши на пенсію вирішив реалізувати давню мрію: трохи зайнятись комерцією. Обрав собі для комерції склад підприємства, де пекли пончики і постачали сиропом автомати з газованою водою.
І від тої дідової комерції нам дістались списані відрові банки для сиропів. Просто в ящиках. Зрозуміти, що це за скарб – відрова банка, може не кожен. Для цього треба пережити есесерівську манію все закручувати, наприклад, самогонку, у великі відрові банки, або вино ставити, щоб грало. Можна ще квас в них робити, на березовому соку.
З того часу пройшло багато років, діда нашого давно нема, банок – навіть не скажу, що з ними сталось, може, десь і стоять в куточку, а от ящик – залишився. На Йонину радість, він ще й був встелений стружкою, ну, щоб банки не побились. Але в двері не проходив. Ви скажете, що за нісенітниця, якось же його туди внесли… Я теж так зразу ж і подумала, а потім згадала, що вносили ящик – без котенят, що розширювало можливості для маневрування.
Втомившись пропихати ящик в двері, мама вирішила котенят переселити в інший. Вона ще за тиждень до пологів приготувала велику картонну коробку , з м»якою підстилкою Коробку Йоні не раз показували, садили в неї Йону, розповідали, як то гарно, ставили коробку в різні місця, і біля дивану, і під стіл, але Йона все те зігнорувала. На користь ящика з –під відрових банок.
Любов до того ящика була настільки сильною, що, побачивши мамині спроби переселити котенят в коробку,Йона схопила перше-ліпше в зуби і понесла назад. Під стіну, в найдальший куток. Ну що ти з нею будеш робити?
Довелося мамі тягнути ящик слідом за Йоною. Зате вона видивилась хто там спить і скільки тих «хто тамів». Троє котенят – сіросмугасті, визначені мамою як порода «морда клинцем», а четверте – чорненьке з білим пузом. Стать не дослідили, бо після Йониних демаршів мама вирішила кицю не нервувати і до рук нікого не брати.
Зате коли Йона зійшли вниз попити води, мама їй нагадала:
- Бачиш, як там жарко. А ти сама сидиш і дітей тримаєш!
- Няв, - буркнула Йона у відповідь,- я краще знаю, як котенят глядіти!

Хто там казав, що кохання робить гарним будь-кого? Хто стверджував, що наречена на весіллі завжди прекрасна? Той не бачив нашу Йону по кількох днях весільної церемонії!
Вона, бідолашка, схудла, змучилась, і, на перший погляд, навіть зменшилась у розмірах. Виглядала на фоні вгодованих наречених як бідна родичка. Особливо постраждало обличчя, майже тижневе недоїдання і недосипання додало Йониній пиці прикрого косметичного дефекту, названого в народі "морда клинцем".
- От що з тобою робити? - журилась моя мама, а Йонина бабуся,- тебе ж людям показати соромно. Городська кицька, а ходиш з мордою клинцем!
Я пропонувала лікувати "морду клинцем" старовинним народним рецептом: сметанкою. З дитинства знаю, якщо киці дати кілька ложок сметанки вона просто на очах набере ваги. І всі клинці заокругляться в дуги.
Але Йона не хотіла сметанки, вона нюхала мисочку і щось бурмотіла про жирність, холестерин і шкоду для фігури, і,взагалі, несмачно.
- Відчепіться від мене, - нявкала вона, - морда клинцем, морда клинцем...Я з такою мордою на тигра схожа!
- Ага, - погоджувалась бабуся, - на дуже голодного тигра!
Але ідея тигроспорідненості міцно заволоділа Йониною уявою, і, як справжня тигриця чи тигренятко, вона презирливо обминула мисочку з сметанкою і рушила на полювання.
Дуже скоро ми переконались в Йониних мисливських талантах. Полювала вона на все:від павуків до.... тут список нічим не обмежувався, що траплялось на її мисливській стежці,те і полювалось.
Спочатку взялась до хрущів. Побачивши хруща на Йониній шийці я, спершу, вирішила, що невідомо, хто на кого полює, Йона на хруща чи хрущ на Йону і кинулась того нещасного жука від Йони відчіплювати. Раптом киця вдавиться чи хрущ її покусає? Відчепленого хруща киця згамала в секунду,просто в мене на очах. Я зрозуміла, що у нас на садибі з"явився новий препарат з серії "Антихрущ". Тільки зветься - Йона "морда клинцем".
Потім біля ґанку почали з’являтись мишині трупи. Щодня по мишці. На третій день я здалась і знову втрутилась у Йонині плани: влаштувала мишкам похорон біля плоту. Ну не класти ж їх у морозилку для кращого зберігання!
Йоні це не сподобалось: вона як-не-як старалась, ловила, складала про запас, а тут раз - і все пропало. Киця змінила тактику і перенесла свої мисливські сніданки до хати.( Read more... )