rich_ka: (Default)
Боже, чем я всю жизнь занимаюсь !

Ви не повірите, чим.
Виношу з хати мишей.
А тепер запитайте мене, звідки в хаті, де живе така відома мисливиця, Артеміда наша лисогірська , Йона-Діана, дракон місцевих садків і полів, звідки в хаті взялись миші?
Відповідаю, вона ж сама їх і приносить.
Чесно кажучи, маю підозру,що у неї від весни і волі трохи дах поїхав, якщо так можна про кицьку сказати.
Я тільки що винесла чергове мишеня з хати і викинула його на клумбу. Між іншим, воно було живим. Це така нова мода тепер – тягти у хату живих мишей, а потім бігати за ними по кімнаті. Спочатку створимо проблеми, а тоді вирішуємо. Геніально.
До речі, Йона досі не здогадалась, куди зникає її здобич. От і зараз тиняється по хаті і до всіх чіпляється:
- Ви мишку не бачили? Сіреньку таку?

Щоб ви знали, мишки потрапляють в хату через кватирку. Так, ми її навчили, Йону, не мишку, на свою голову навчили, лазити через кватирку. Настільки вправно, що вона і з мишкою в зубах в хату влазить! Геніальність цієї ідеї - Йона через кватирку - у виборі вікна, зараз ви зрозумієте і оціните, вона влазить у хату через нашу з Мефодиком спальню. Уявляєте? Я тихо й мирно сплю, Мефодик теж, аж тут плюх – Йона з мишею. О п»ятій ранку. І давай гасати по кімнаті. Що мені робити? Вдавати міцний ранковий сон чи ловити Йону з мишкою? Прокидається Мефодик, і я маю ще й третій варіант для вибору – годувати сина, чи ловити Йону, чи мишку, чи вдавати міцний ранковий сон. Сьогодні я змусила себе розплющити очі – і зустрілась з Йониним поглядом. Слухайте, я з цією дамою не знайома. Я навіть не впевнена чи це Йона. Досі в нас жила лагідна спокійна киця, ну, спокійна це перебільшення, але загалом вона була лагідною . Колись. А це – як мінімум єгипетська жриця. Чи Клеопатра в останньому перевтіленні Просто я більше нікого з єгипетських жінок не згадаю. Забула давню історію,що поробиш. Хронічний мамський недосип.

Кватирку я зачинила. На защіпку. А Йону випхала назовні.
Бо я теж буваю підступною.
Хай жриця посидить на підвіконні з того боку і подумає над своєю поведінкою. Я їй до ранку не відчинятиму. І не просіть.
А просто зараз ляжу спати і забуду про її існування.
Аж до другої години ночі.
За вікном пролунає жалібне нявкання, і я, звичайно, відчиню кватирку, і запхаю це нещасне створіння під ковдру, і ми всі заснемо міцним сном, я, Мефодик, і муркаючи жриця з Стародавнього Єгипту, Артеміда-Діана, а в нинішньому перевтіленні – наша Йона.
rich_ka: (Default)
Днями з tin_tina розмовляли про "Марусю", червону хустку і Ромео з Джульєтою. Йона підслухала і вирішила й собі поексперементувати з червоним кольором. Взяла моток бабусиних ниток для в"язання, а в результаті - ледве не повторила долю Джульєти, обплуталась нитками та ще й прив"язала себе до стільця і стола одночасно. Словом, якби бабуся її не знайшла, писала б я зараз заключну частину "Йониних походеньок".



Краще роздивитись масштаб облутування

rich_ka: (Default)
Стараннями і клопотами подруги rysika у Мефодика є розвиваючий килимок. А на фото ви бачите кицю Йону, яка здійснює енергетичну експертизу даного товару на предмет нешкідливості для немовлят.

Риндя

Jan. 4th, 2011 09:55 pm
rich_ka: (Default)
Почала потроху записувати спогади про Риндю. Нашого песика немає вже 4 місяці, а мені й досі, як підходжу до дверей, здається, що зараз хтось загавкає і стрибатиме назустріч.
Сьогодні, десь о шостій вечора, спіймала себе на думці, що треба з собакою йти гуляти. А йти - нема з ким. Тобто, є, з Мефодиком, і вдень.
Як шкода, що Риндя з Мефодиком не побачились! Вони один одному точно
сподобались би!
Мефодик дуже любить, коли бабуня вдає собаку, каже :"гав-гав". Малюк так регоче, що спершу я прибігла дивитись, що це робиться! А вони гавкають з бабунею!
Тепер сама до Мефодика гавкаю, а вчора кілька разів нявкнула, в ту ж мить з"являється Йона, мовляв, що таке, де тут котенята?
Йона Мефодика любить. Коли він плаче ( а плаче він рідко, наприклад, збирається гуляти і не хоче шапку одягнути), то Йона прибігає і з теж починає кричати. В знак солідарності. І на мене суворо так дивиться, мовляв, чому це дитина плаче? Щось робіть!
rich_ka: (Default)
Вже два місяці як наша героїчна Йонуся живе в місті. Нелегко для такої активної киці замкнутись в чотирьох стінах, але що поробиш - взимку сільська хата не опалюється, а Йона заробила собі хронічний бронхіт і мусить тепер відігріватись в теплі. Окрім тепла і нашої теплої компанії, в міському житті для киці мало приємного. Завзята мисливиця, вона тепер полює хіба що на павуків, та й тих залишилось небагато, а ще в міській квартирі немає даху, по якому можна було б гуляти, хіба на шафу вилізеш.
Та сумувати не в Йониних правилах! Трохи обжилася і давай свої порядки наводити! Прибирає Йона якраз у стилі флай-леді: спочатку витирає пилюку і бруд своїм хутром, а потім - миє хутро язичком, отак легко і просто вона організувала на всіх шафах ідеальну чистоту.

А коли з прибиранням покінчено, киця хоче трохи побавитись. Цієї ночі Йона вилізла на шафу в нашій з Мефодиком спальні і, виключно з метою тренування мисливських навичок, скинула з полиці маленьку ляльку в українському вбранні. Поки лялька падала, прокинувся Мефодик і собі зацікавився іграшкою.Тут я не витримала і вступила з нашафовою Йоною в дипломатичні переговори:"Ану злазь звідти негайно!" Йона передбачливо сховалась за вазон,бо давно сповідує принцип:"якщо я не бачу, то і мене теж не видно".
Мефодикове пхинькання додало мені відваги, і я потягла Йону за лапку. Обурена кицька зненацька стрибнула вниз, при цьому зачепивши картину на стіні.Там вже двадцять років висить абстракція моєї подруги Олі під назвою "Спека".Правда, досі нікому з моїх гостей не вдалося з першого разу зрозуміти, що там намальовано, але я точно знаю (мені авторка пояснила одразу, щоб я не мучилась здогадками), що присмачені коричневим жовтогарячі плями - то жінки,вони жнуть в полі, і так спекотно, що серпами втинають коси (мабуть, Оля, як творча людина, інтуїтивно передбачила минуле літо).
Так от, мирно провисівши двадцять років, картина бабахнула на підлогу, а сердита Йона з криком :"Я так не граюсь!", втекла у вітальню.
Я вирішила дати спокій тій "Спеці", бо Мефодик негайно вимагав пізньої вечері.
Тільки но ми взялись до їженння, як з вітальні долинули дивні звуки. Виходило, що Йона кудись стрибнула, а потім щось перебирала. Це "щось" дзвеніло, наче посуд. Покрутивши в голові всі відомі черепки у вітальні, я вже вирішила , що Йона влізла на стіл і оглядає півниковий комплект, молочник і цукорницю, щойно подаровані кумою Людою. Але дзвеніло на кілька тонів вище, ніж товстенька цукорниця.
Не витримавши невідомості, я побігла у вітальню. Було темно.І шумно. Ввімкнувши світло, я побачила Йону . І не де небудь, а на верхній полиці серванту!
На скляній полиці серванту, якщо бути точною, між чайнним сервізом і есесерівською рибкою, яку мама зберігає як памятку своєї молодості.
І Йона там не сиділа, вона , мабуть, вирішила перетерти посуд перед Різдвом, то ж активно рухалась між чашками, блюдцями, чайничом , кавником, і есесерівськими рибками.
Довго думати не було як, стала я на стілець і обережно потягла Йону з тієї полиці.
Бабах!
"Доброї ночі , сусіди, доброї ночі, бабуню, доброї ночі, всі люди доброї волі" - разом з Йоною з полиці полетіли кілька чашок з блюдцями. І, здається, ще й кавник!
- Що ти робиш, - здивувалась Йона,- я ж не встигла тут пилюку витерти!Як ви такі, то я більше не прибиратиму!
- Мамусю, скільки можна чекати? - закричав Мефодик зі спальні.- Я буду сьогодні вечеряти чи ні?
"Головне - зберігати спокій,"- з цією думкою я вдихнула, видихнула, акуратно зачинила двері у серванті, ще акуратніше - Йону у вітальні і пішла до Мефодика.
Десь годину ми вечеряли, переодягались, розмовляли про природу і поезію (спіть , сусіди, спіть, стіна у нас не капітальна!:)), і за всіма розмовами я нарешті втямила, як Йона потрапила у сервант.
А дуже просто: вона вилізла на меблеву стінку в районі шафи для одягу, по верху перейшла до серванту, і звідти, користуючись напіввідчиненими дверима скочила на верхню полицю. І якби я не встала, Великий Бабах цієї ночі міг стати набагато величнішим, просто велетом якимось, рекордним бабахом зі всіх бабахів,які коли-небудь були в цій хаті.
Ох, Йоно, Йоно, і коли ти розуму наберешся?!
rich_ka: (Default)
Коли я починала писати історію Йони, вона видавалась мені присмаченою гумором мелодрамою, потім - перейшла у трилер, а зараз це справжнісінька латиноамериканська мильна опера на 250 серій, і не встигнете ви натішитись весіллям головної героїні, як в наступному кадрі з’явиться її колишній чоловік і все псує.
Ні, коли котенят спустили в підземелля між поверхами, Сірко не з’явився їх рятувати. Рятувати бідних тварин збирались ми втрьох: мама, Ганка і я.
Більша частина рятувальних операцій були віртуальними: ми сиділи на дивані і обговорювали, щоб таке зробити, аби Йона котенят дістала.
Спочатку мама хотіла підняти дошку в підлозі за стіною. Вона собі думала, що ті дошки постелені повздовж, і якщо одну піднімеш, то киціні діти одразу ж побіжать на свободу. З’ясувалось, що за останні 40 років ніхто не цікавився тими дошками, а вони якраз постелені не повздовж, а поперек, то для порятунку малих треба зняти всю підлогу. І навіть в цьому разі, вони легко втечуть з-за стіни під кімнати, бо ж їхня криївка простяглась на всю площу нашої хати (зловила себе на тому, що тихо ненавиджу останнє словосполучення).
Варіант - розберемо хату відкинули через енергомісткість: наших трьох енергій не вистачило б на такий подвиг).
Потім виникла ідея обв’язати Йону мотузками і спустити в дірку, а як тільки вона підійде до котенят - тягти назад. Котенята мали б побігти за мамою, і тут ми їх половимо і винесемо на сонце. Тверезо все обміркувавши, зважили ймовірний ризик: Йона з мотузкою заплутається під підлогою, і що тоді? Знімати всю підлогу чи розбирати хату?
Тут мама згадала як у сусідів на горбку кіт впав у криницю. Спускали відро, тягли нещасного котяку, вже майже до верху дотягли, а він , з великої радості не втримався і стрибнув передчасно. Як наслідок, одразу ж полетів назад у криницю, а знесилені господарі мусили починати рятувальну акцію знову. Ні, не тому, що вони любили бідолашного котика, тобто, вони його любили, але не настільки, щоб цілими днями витягати з дна криниці ( може, котику сподобалось так подорожувати?). Та якби тварина там втопилася б, довелося б чистити криницю, і таки діставати труп нещасної тварини, та ще й всю воду вичерпати... Словом, дешевше дістати живенького.
Після такої повчальної історії ми ретельно обдумували кожен крок у своїх діях, аби не тягти котика цілими днями з криниці... Найбільш ймовірною і безпечною виявилась ідея прив’язати Йону біля комина, так, щоб вона не могла дійти до дірки, самим сісти в куточку і чекати, поки вона прикличе дітей їсти. Реалізація цього геніального плану щодня відкладалась назавтра : нікому не хотілось в таку страшну спеку сидіти за стіною разом з Йоною, а залишити прив’язану кицю саму совість не дозволяла.
В результаті, котенят рятували регулярними закликаими до Йони:
- Кицю, виведи діток!,
а ще візуалізацією: я сиділа і уявляла, як котенята йдуть по сходах вниз. Залишалось тільки повірити, що колись так і станеться.
rich_ka: (Default)
Хто слідкує за Йониними пригодами в далеких селах, пам"ятає, що котенята знову зникли. Ми обшукали хліви, стару хату і під навісом в дровах подивились, а їх ніде не було.
Місце ймовірного котенятоперебування обмежувалось в нашій уяві садибою і хатою. Хоча, добре подумавши, спокійно і без зайвих емоцій, можна було б зазирнути в сусідні садки, з в порожніми будинками в комплекті з хлівами та навісами. А ще - киця,як спадкоємиця єгипетських жриць, а це всім відомо, цілком могла перескочити в інший світ і сховати там своїх діток . Просто з Ганчиної Магічної кімнати, повністю укомплектованої для таких мандрівок ( ну, хіба черепа не вистачає).

Несподівано великим спецом по кицячій поведінці виявився сусід дядько Петро.Він одразу ж вказав на нашу головну помилку. Виявляється, мама, демонструючи котенят, зсунула ящик з місця. І саме тому Йона малят переховала. Та ще й наказала їм сидіти тихенько, щоб ніхто не знайшов.

Мамина сестра в третіх тітка Голька сповістила, що нічого дивного в Йониній поведінці немає. ЇЇ власна кицька теж таке зробила. Онуки без кінця тягали котенят по садибі, а вона їх раз - і сховала. Аж через три тижні знайшлися!

- Так і я ж кажу, - заспокоїв односельчанин Андрей, - через кілька тижнів кицька сама котенят виведе.
Ага, через кілька тижнів! А раптом з ними щось сталося! А спека! А чужі коти! А страшні куниці і тхори! Скільки пасток чигає на бідних малюків в цьому світі!
І тільки конспіраторка Йона не тривожилась.Ходила з хитрим виглядом,наче й нічого не сталося. А ми все шукали і шукали.
Аж якось вранці до мене прибігла Ганка.
- Тьотю, я знаю, де котенята!
Надто змучена Йониними викрутасами, я не проявила достатньо інтересу до цього повідомлення.
- І де?
- За стіною, в Магічній кімнаті!
Ну от, так я і знала, Ганка знову щось наплутала.
- Вони ж і раніше були за стіною в Магічній кімнаті.
- Та ні, тьотю, не там, не з правого боку, а з лівого. Я тільки прокинулась, а тут Йона прибігла, і я чула як вона стрибнула за стіною, а потім котенята занявкали.І Йона теж нявкала .
Я не знала , що й думати. Там же двері, з лівого боку за стіною,і двері зачинені. Як Йона могла туди залізти, та ще й з котенятами?
- Дуже просто могла, - роз"яснила мама особливості хатньої архітектури, - там горище по всій площі хати.Невеликий проміжок між стелею і дахом, можна залізти, якщо по-пластунськи.
Виявилось, що мама колись туди лазила, комин підмащувати. А хитрюга Йона знайшла цей шлях і перенесла котенят в безпечне, на її погляд, місце. От чому Ганка чула ніби хтось ходив по підлозі. Насправді, Йона ходила по стелі, а здавалося, що вона в кімнаті.
В будь-якому разі, вирішили котенят з-за стіни витягати, задля їхньої безпеки, і нашої радості. Бо як можна жити в хаті з котенятами і не мати змоги ними потішитись?
Знову спорядили пошукову групу у складі мами і Ганки, дочекались, доки Йона спустилась поїсти і рушили рятувати котенят.
За хвилину з гори прибігла Ганка.
- Тьотю, сидіть тихенько, бо не чути як котенята нявкають.
Потім загукала мама:
- Несіть сюди Йону!
Ганка побігла на сходи , знайшла Йону, яка мирно пила своє молоко, і з криком:
- Йоно, кидай молоко, пішли до дітей! - потягла кицю наверх.
І що ж? Виявилось, що наша киця точно не комуністка і не анархістка, вліво не ходить.Скільки її за стіну не запихали, вона вперто рвалась в правий бік. Врешті, пошукова група здалась, і відпустила кицьку. Йона підійшла до дверей з правого боку, озирнулась підозріло на маму і Ганку, мовляв, чого це ви за мною шпигуєте, і полізла. Туди, де відрові банки.
Шукачки рушили за нею. Йона знову озирнулась, вже біля комина, обійшла його по колу - і зникла. В непередбаченій архітекторами дірці за комином.
Рятувальниці трохи помигали ліхтарем, але нічого не побачили. Десь в глибині тієї дірки щось темніло, і це щось могло бути котенятами.
Премудра киця влаштувала в нашій хаті свою персональну криївку. Ні, вона не лазила понад стелю, вона спустила дітей в проміжок між підлогою другого поверху і стелею першого.
І тут ми нічого вдіяти не могли. Хіба хату розбирати...Або благати кицю витягти дітей на сонце. Та хіба вона нас послухає!
rich_ka: (Default)
Худобці у нас тепер багато, але головними залишаються дві особи:худобця Риндя , старший, і молодша худобця Йона. От ці двоє безсоромно вилізли нам на голову і роблять все,що заманеться.
Худобця Риндя, наприклад, в свої 14 з половиної років надбав цього літа неприємний запах з рота. Співставивши з іншими симптомами, як-от спалахи апетиту у вечірній час, я вирішила, що у Ринді гастрит . І почала посиленно годувати вівсяною кашею з м"ясними додатками. Риндя кашу справно поїдав, ну, чисто тобі конячка якась, а ефекту ніякого. Тоді я подумала, що йому потрібен інший режим харчування. Стареньку собаку, мабуть, треба частіше годувати, і з дворазового перевела його на триразове годування. Риндя схвально відгукнувся на мою ініціативу, і з апетитом перекусював в обід чимось добреньким, на зразок свіжого домашнього сиру.
Більше того, споглядаючи Йонину дієту, собака переглянув свої смаки і почав їсти варену картоплю (з дитинства терпіти не міг), рибний бульйон і навіть суп!!! Наслідки не забарились у вигляді зайвого сальця з обох боків ( а я так тішилась, що тварина в селі трохи схудла), і незмінного запаху з рота.
- Це у нього зуби псуються, - поставила діагноз наша сусідка вже в місті ( у неї теж був старенький песик), - тому і запах.
- Що ж робити?
- А нічого, вже так і буде, він же у вас по ветеринарах не ходок.

Ой, не ходок. Кілька років тому Риндя примудрився організувати собі передінфарктний стан і тепер живе на посаді важкохворого. Не скажу, щоб він надто страждав. Навпаки. Посада важкохворого передбачає відмову від усіляких хвилювань, а серед них - купання, вичісування і похід до ветеринара.
Ось так і живемо:немиті, нечесані і зуби без пломби.Зате харчуємось добре.

А щоб собака, борони боже, не перегрівся в місті, з весни до осені він перебуває в селі, на канікулах. Обов"язково з кимось з родини, бо як тільки залишиш саменького (на сусідів,наприклад), одразу ж зчиняє страшний гвалт з завиванням.Ми вже чотири роки живемо позмінно в селі, щоб підтримати собаче здоров"я.Звичайно, людям такий режим теж пішов на користь, я почала писати оповідки , мама засадила всю садибу квітами і навіть брат знаходить в своєму графіку кілька днів на пантрування собачого здоров"я.Родина частіше спілкується і проводить час разом.

І нема, щоб собаці за це подякувати! Натомість невдячні господарі придумали для тварини нову кличку. Тепер наш Риндя зветься Тюрманародів.
rich_ka: (Default)
І настало в наших селах мирне життя: Йона з котенятами жили «за стіною», ми з Ганкою – на першому поверсі, ніхто нікому не заважав. До ящика з котенятами ми навіть не заглядали, Ганка боялась ходити «за стіну». А я зі своїм пузом просто не пролізала у вузенькі дверці.
Ганка дуже хотіла на котенят подивитись і ледве дочекалась суботи, коли приїхала бабуся, яка і в дверці пролізала, і темряви не боялась. Тихцем,скориставшись Йониною відсутністю, мама підтягла ящик з кицями до дверей.
Котенята вже трохи підросли, очки в них розплющувались. Правда, ледь-ледь. І ще , їм дуже не подобалось, коли їх брали на руки. Одразу ж починали голосно протестувати.
Я котенят не бачила, під час екскурсії пильнувала молоко на плиті, і поки воно закипіло, екскурсія «за стіну» вже спустились вниз.
З появою мами у нас відбулись деякі зміни в оборонній політиці. На правах старшої господині, вона поклала край Йониній диктатурі: відновила «Собачу мисочку». Залишки наших трапез знову були доступні для сусідських тварин. Найпершим про це дізнався Сірко, не знаю навіть від кого, але тільки-но вчорашній суп вилився у миску під горіхом, як «любий зять» одразу ж опинився неподалік .
Ми з Ганкою завели своє звичне «Анугетьзвідси!», але мама стала на захист Сірка:
- Нехай поїсть, він же в хату не заходить.
Тільки-но втішений Сірко взявся до обіду, як на ганку з’явилась Йона. На наш подив, вона поводилась дипломатично:Сірка не вигнала і Хвостяку не розпустила. Муркнула щось і вляглась на траві біля лавочки, спостерігаючи за ходом подій.
А навколо все було мирно і спокійно : достигали папірки, сойки доїдали шовковицю, я дрелювала вишні, мама дрочилась з Сірка, вкотре співаючи «Здоров,здоров, мій любий зятю!» а Ганка … Ганка поринула в генеалогічні дослідження.Read more... )
rich_ka: (Default)
Вже котрий день на наших воротах висить невидима табличка: «Обережно, у дворі зла киця».Люди табличку не бачать, а коти і собаки помічають одразу ж. Йона вже не розпускає свого Хвостяку. Бо ніхто до нас не ходить. Небезпечно.
Ми живемо маленькою компанією у складі восьми осіб: двоє людей(Ганка і я ) і шестеро тварин:Риндя, Йона плюс четверо Йониних малюків.
Йона справно прибігає снідати, обідати і вечеряти, а на додачу до наших харчів (каші з мняском і молочка) іноді ловить собі мишку.
От учора зранку Ганка підняла гвалт:
-Тьотю, тьотю, тут маленьке мишеня біля порогу!
Мені вже Йониних пригод було аж занадто.:
- Я мишенят не ловлю, клич Йону!
Але Йона сама покликалась. Поки я встала, дійшла до порогу, мишеня перемістилось у Велику кімнату, якраз до дивану. Разом з Йоною, бо те, що було мишеням, тепер стирчало у неї з рота і сидячи зі всього активно поїдалось. Я відчула, що втрачаю останні крихти толерантності.
- Йоно, йди геть зі своєю здобиччю!
Йона зиркнула на мене з-під лоба, і перемістилась з мишеням у сусідню кімнату, але нашої вимоги – з мишами в хату зась, не розуміла і виконувати не збиралась.
Взагалі, були деякі речі в цьому світі, які Йона ніяк не могла втямити.
Наприклад, зачинені двері. Для Йони поняття «зачинені « і «замкнені» чомусь були синонімами. Перезимувавши в міській квартирі киця раз і назавжди вирішила, що зачинені двері їй не відчинити ніколи, і там, де можна було легенько торкнути лапою, вона старанно нявчала, чекаючи на допомогу. Особливо її дивували завішані шторами проходи, наче там, за шторами, мав бути інший, невідомий кішкам світ, туди тільки й можна було, що просунути голову, на одну мить і одразу ж сховатись назад.
Втомившись відчиняти Йоні двері посеред дня і ночі, ми з Ганкою пробували навчити кицю залазити в хату через кватирку. Висаджували її на вікно, пояснювали, що ось так можна зайти в хату будь-коли, і нікого кликати не треба, але Йона вважала ці процедури нашим черговим дивацтвом. Вона всідалась на рамі і ніяк не хотіла стрибати в кімнату чи з кімнати.
Ще одна Йонина заморочка пов’язана з їжею. Їжа мала з’являтись у її мисочці тільки з холодильника. Якщо ж я клала щось не на її очах, Йона вперто того не помічала, пробігала повз вже приготовлений сніданок/обід/вечерю і голосно вимагала відчинити холодильник.Доводилось брати її на руки, нести до мисочки і пояснювати, що їжа може там з’явитись і у її відсутність, а не тільки з холодильника, показували, що в мисочці вже є добреньке, брати шматочок і підносити до рота і тільки тоді Йонуся починала наминати сир чи кашу з мняском.
- Якась вона не дуже розумна, - зробила висновок мама.- Добре, що хоч мишей ловить.
Та через кілька днів виявилось, що Йона хитріша за нас усіх.
rich_ka: (Default)
Поки Йона з мамою були в селі, а я намагалась отримати лікарняний лист, в мережі і в реалі мої друзі обговорювали Йонині пологи і виявилась ще одна потенційна загроза для бідних котенят: аморальні коти.
Ті котяки, як з’ясувалось, можуть бути настільки аморальними, що тихцем пробираються у хату і вбивають котенят, аби киця-мама належала тільки їм.
І я зразу ж згадала череду котів у незабутні дні Йониного весілля. Дехто з наречених настільки звик до нашої садиби і благодійної їдальні «Собача мисочка», що продовжував гостювати чи не щодня, а Сірко-нахаба вже й гуляв по хаті, а що найгірше – він знав про апартаменти «за стіною». Уявляєте, яка страшна небезпека загрожувала бідним котенятам?
Тому ми з Ганкою часу не гаяли, щойно я отримала лікарняний, як ми одразу ж зібрали сумки і рушили на далекі села з твердим наміром оборонити бідолашну Йонусю і її діток від усіх лисогірських аморальних котяк.
Прибувши в село, склали план оборонних заходів і суворо його дотримувались, проявляючи пильність: позачиняли вікна і двері, а всіх чужих котів зустрічали безсмертними вигуками»Акот» і виганяли за межі садиби.
Та складений план мав суттєвий прорахунок: ми не врахували благодійну їдальню «Собача мисочка», яка продовжувала справно функціонувати під горіхом і деякі собаки по старій пам’яті все ще приходили туди на другий сніданок. Ми собі думали, що собаки, а переважно саме вони приходили в їдальню під горіхом, – не коти, на горище за котенятами не полізуть. Але Йона мала на все свою думку і швидко поклала край нашій благодійності.
Вона, як з’ясувалось пізніше, теж чула про аморальних котяк. Може, мама їй розповідала в дитинстві? Чи сусідські кицьки поділились досвідом? Так чи інакше, але Йона була насторожі.
Прадавній мисливський інстинкт дозволяв нашій киці відчувати наближення чужих тварин і реагувати задовго до того, як ми, люди, могли їх побачити. Не мало значення, хто прийшов і для чого, собака він чи кицька, чи куниця з тхором . Для Йони всі чужі були потенційними ворогами її діток, і ставилась вона до них, ну, м’яко кажучи, не зовсім по-дружньому.
Read more... )
rich_ka: (Default)
Ой, на день добрий , ласкава теща,
рано не рано, ласкава теща,
Ой, здоров, здоров, мій любий зятю,
рано не рано, мій любий зятю.


Мама розповідає, що таку веснянку колись співали в нашому селі. І не просто співали, а розігрували діалог між двома гуртами дівчат, одні співали за тещу, інші – за зятя.
Веснянки в Україні співали від Великодня аж до Зелених свят, а у нашій садибі цю традицію підтримав один з Йониних кавалерів. Ні, він не співав веснянок, бо хлопцям не личить, зате справно відвідував свою кохану Йону чи не щодня після весілля.На правах зятя, мабуть.
Власне, з нареченою він проводив часу не багато, цьомне у щічку, запитає, як життя, і – біжить до благодійної їдальні "Собача мисочка під горіхом", туди, де врешті опиняються залишки наших сніданків, обідів і вечерь. Всім місцевим котам-собакам дозволяється приходити на доїдання. Щоб не пропадало добро, бо ми – родина ощадна. Не всі тварини вірять в нашу добру волю, доїдати приходять переважно вночі, і тільки дехто, особливо сміливий, з»являється вдень. Як Йонин коханий, милий смугастий сіро-рудий котик, з неймовірними очицями, такими круглими, наче він повсякчас дивується цьому світові.
Отож це здивоване створіння взяло собі за правило розпочинати свій день в благодійній їдальні. Поводив себе він стримано, як тільки бачив кого з господарів, одразу від мисочки тікав, влаштовувався на стежці неподалік, і чекав, що ж ці люди робитимуть, наллють в мисочку кислого молока чи ні? Ми проявляли делікатність, наливали молока і ховались в хату, хай котик поїсть. Була в нас підозра, що котик перейшов в розряд бомжів недавно. А був колись справний хазяйським котом, зі своєю хатою і господинею.
Перебравши всі можливі варіанти, ми вирішили, що це кіт баби Галі, нашої сусідки через два садки. А з бабою Галею в післявесільні дні сталася біда. Було це якраз в той день, коли почалась паніка на Ньюйоркській біржі, а у Греції саме страйкували...І чи то спалахи на Сонці вплинули, чи Місяць повний передбачався, але всі в той день погано себе почували. Коли ж назавтра мама побачила в хаті баби Галі відчинені двері, то одразу ж вирішила перевірити, як себе почуває господиня. Баба Галя лежала на долівці, ледве притомна, в закривавленій сорочці. На мамині розпитування тільки й змогла сказати, що вчора, якраз перед «Кармеліткою», зайшли в її хату четверо людей в чорному, і почали бити. Троє били, а четвертий давав вказівки.Read more... )
rich_ka: (Default)
До вечора тривають консультації і телефонні переговори. Мама занепокоєна, бо котенятам на горищі, на її думку, жарко. Боїться до них навіть підійти, чомусь вигадала, що Йона, як взяти котенят в руки, їх не визнає за своїх. Ага, наша Йона, яка так хотіла стати мамою, і не визнає своїх діток? Щось не віриться.
А громадська думка в місті пригромадала : забрати діток з горища, бо, правда, жарко там.
Йону, як завжди, ніхто не спитав. І даремно.
Сяк-так мама дотягла ящик з пухнастиками до виходу з горища. І тут з»ясувалось,що ящик в двері не пролазить.А був це не простий ящик. Колись наш покійний дід, ще за часів глибокого СРСР, працював завскладом. Взагалі, він був вчителем української мови і літератури, і більшу частину життя директорував в різних школах. Але вийшовши на пенсію вирішив реалізувати давню мрію: трохи зайнятись комерцією. Обрав собі для комерції склад підприємства, де пекли пончики і постачали сиропом автомати з газованою водою.
І від тої дідової комерції нам дістались списані відрові банки для сиропів. Просто в ящиках. Зрозуміти, що це за скарб – відрова банка, може не кожен. Для цього треба пережити есесерівську манію все закручувати, наприклад, самогонку, у великі відрові банки, або вино ставити, щоб грало. Можна ще квас в них робити, на березовому соку.
З того часу пройшло багато років, діда нашого давно нема, банок – навіть не скажу, що з ними сталось, може, десь і стоять в куточку, а от ящик – залишився. На Йонину радість, він ще й був встелений стружкою, ну, щоб банки не побились. Але в двері не проходив. Ви скажете, що за нісенітниця, якось же його туди внесли… Я теж так зразу ж і подумала, а потім згадала, що вносили ящик – без котенят, що розширювало можливості для маневрування.
Втомившись пропихати ящик в двері, мама вирішила котенят переселити в інший. Вона ще за тиждень до пологів приготувала велику картонну коробку , з м»якою підстилкою Коробку Йоні не раз показували, садили в неї Йону, розповідали, як то гарно, ставили коробку в різні місця, і біля дивану, і під стіл, але Йона все те зігнорувала. На користь ящика з –під відрових банок.
Любов до того ящика була настільки сильною, що, побачивши мамині спроби переселити котенят в коробку,Йона схопила перше-ліпше в зуби і понесла назад. Під стіну, в найдальший куток. Ну що ти з нею будеш робити?
Довелося мамі тягнути ящик слідом за Йоною. Зате вона видивилась хто там спить і скільки тих «хто тамів». Троє котенят – сіросмугасті, визначені мамою як порода «морда клинцем», а четверте – чорненьке з білим пузом. Стать не дослідили, бо після Йониних демаршів мама вирішила кицю не нервувати і до рук нікого не брати.
Зате коли Йона зійшли вниз попити води, мама їй нагадала:
- Бачиш, як там жарко. А ти сама сидиш і дітей тримаєш!
- Няв, - буркнула Йона у відповідь,- я краще знаю, як котенят глядіти!
rich_ka: (Default)
Я все ще у місті, чекаю лікарняного. А мама з худобою (худоба в нас - Йона і Риндя) в селі.
Ввечері дзвінок від мами.
- Йона вранці нявкала, а потім кудись зникла. Цілий день її не було, а зараз прийшла.
Мама змовкає на секунду і додає:
- Без живота.
Я одразу ж запитую про котенят, скільки і які.
- А котенят ніде не видно, - відповідає мама. І ще пояснює:
- Йона з хати не виходила. Нявкати почала о 5 ранку. А звідки з’явилась - невідомо. Тепер вилізла на руки і хоче спати.
Я починаю дратуватись:
- Як це "спати"? А діти її де?
В трубку чути, як мама запитує Йону : "Де діти?"
А Йона у відповідь лише муркає, таким глибоким мурканням кішки з котенятами.
Всю ніч я намагаюсь не думати про Йону. І про те, що могло статись з котенятам.Read more... )
rich_ka: (Default)
Хто там казав, що кохання робить гарним будь-кого? Хто стверджував, що наречена на весіллі завжди прекрасна? Той не бачив нашу Йону по кількох днях весільної церемонії!
Вона, бідолашка, схудла, змучилась, і, на перший погляд, навіть зменшилась у розмірах. Виглядала на фоні вгодованих наречених як бідна родичка. Особливо постраждало обличчя, майже тижневе недоїдання і недосипання додало Йониній пиці прикрого косметичного дефекту, названого в народі "морда клинцем".
- От що з тобою робити? - журилась моя мама, а Йонина бабуся,- тебе ж людям показати соромно. Городська кицька, а ходиш з мордою клинцем!
Я пропонувала лікувати "морду клинцем" старовинним народним рецептом: сметанкою. З дитинства знаю, якщо киці дати кілька ложок сметанки вона просто на очах набере ваги. І всі клинці заокругляться в дуги.
Але Йона не хотіла сметанки, вона нюхала мисочку і щось бурмотіла про жирність, холестерин і шкоду для фігури, і,взагалі, несмачно.
- Відчепіться від мене, - нявкала вона, - морда клинцем, морда клинцем...Я з такою мордою на тигра схожа!
- Ага, - погоджувалась бабуся, - на дуже голодного тигра!
Але ідея тигроспорідненості міцно заволоділа Йониною уявою, і, як справжня тигриця чи тигренятко, вона презирливо обминула мисочку з сметанкою і рушила на полювання.
Дуже скоро ми переконались в Йониних мисливських талантах. Полювала вона на все:від павуків до.... тут список нічим не обмежувався, що траплялось на її мисливській стежці,те і полювалось.
Спочатку взялась до хрущів. Побачивши хруща на Йониній шийці я, спершу, вирішила, що невідомо, хто на кого полює, Йона на хруща чи хрущ на Йону і кинулась того нещасного жука від Йони відчіплювати. Раптом киця вдавиться чи хрущ її покусає? Відчепленого хруща киця згамала в секунду,просто в мене на очах. Я зрозуміла, що у нас на садибі з"явився новий препарат з серії "Антихрущ". Тільки зветься - Йона "морда клинцем".
Потім біля ґанку почали з’являтись мишині трупи. Щодня по мишці. На третій день я здалась і знову втрутилась у Йонині плани: влаштувала мишкам похорон біля плоту. Ну не класти ж їх у морозилку для кращого зберігання!
Йоні це не сподобалось: вона як-не-як старалась, ловила, складала про запас, а тут раз - і все пропало. Киця змінила тактику і перенесла свої мисливські сніданки до хати.Read more... )
rich_ka: (Default)
- Тьотю, - запитує Ганка, - чому ви називаєте Риндю Йониним братом? Риндя - мій брат, а Йона - моя доця, то він їй дядько.
- Розумієш, він їй брат по розуму, в сенсі - з однієї планети прибули.
rich_ka: (Default)
В понеділок українське традиційне весілля все ще триває. Розслаблені гості нарешті можуть побавитись як слід: перебираються в наречених, возять весільну маму на тачці і грають марш на баняках.
Ми теж могли влаштувати щось подібне для Йони і її обранця чи обранців, але от заковика: наречена зникла безслідно в численних лисогірських садках . Ми гукали, Йона не чула, або вдавала, що не чує. Вже і худоба прийшла з поля на обід, вже мама збиралась на понеділкове весілля до родички Ніни, а киці не видно і не чути.
Ми трохи переживали, бо хоч Йона і народилась в селі, але останні шість місяців не показувала носа за межі міської квартири, всі спроби вивести її на прогулянку закінчувались невдачею. Навіть в коридор вона не виходила, іноді виглядала, і одразу ж бігла назад. А тут – всеньку ніч на дворі з незнайомими. і, можливо, ворожими тваринами. Лиси, зайці, білки і лелеки – звичне явище в наших садках, настільки природне, що заєць посеред білого дня гуляє на вигоні, а лелека – збирає галузки просто під самою хатою. Підозрюю, що вночі їх життя набагато вільніше і барвистіше.Read more... )

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 11th, 2025 09:23 am
Powered by Dreamwidth Studios