Ніч Великого Бабаху
Dec. 28th, 2010 11:09 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaВже два місяці як наша героїчна Йонуся живе в місті. Нелегко для такої активної киці замкнутись в чотирьох стінах, але що поробиш - взимку сільська хата не опалюється, а Йона заробила собі хронічний бронхіт і мусить тепер відігріватись в теплі. Окрім тепла і нашої теплої компанії, в міському житті для киці мало приємного. Завзята мисливиця, вона тепер полює хіба що на павуків, та й тих залишилось небагато, а ще в міській квартирі немає даху, по якому можна було б гуляти, хіба на шафу вилізеш.
Та сумувати не в Йониних правилах! Трохи обжилася і давай свої порядки наводити! Прибирає Йона якраз у стилі флай-леді: спочатку витирає пилюку і бруд своїм хутром, а потім - миє хутро язичком, отак легко і просто вона організувала на всіх шафах ідеальну чистоту.
А коли з прибиранням покінчено, киця хоче трохи побавитись. Цієї ночі Йона вилізла на шафу в нашій з Мефодиком спальні і, виключно з метою тренування мисливських навичок, скинула з полиці маленьку ляльку в українському вбранні. Поки лялька падала, прокинувся Мефодик і собі зацікавився іграшкою.Тут я не витримала і вступила з нашафовою Йоною в дипломатичні переговори:"Ану злазь звідти негайно!" Йона передбачливо сховалась за вазон,бо давно сповідує принцип:"якщо я не бачу, то і мене теж не видно".
Мефодикове пхинькання додало мені відваги, і я потягла Йону за лапку. Обурена кицька зненацька стрибнула вниз, при цьому зачепивши картину на стіні.Там вже двадцять років висить абстракція моєї подруги Олі під назвою "Спека".Правда, досі нікому з моїх гостей не вдалося з першого разу зрозуміти, що там намальовано, але я точно знаю (мені авторка пояснила одразу, щоб я не мучилась здогадками), що присмачені коричневим жовтогарячі плями - то жінки,вони жнуть в полі, і так спекотно, що серпами втинають коси (мабуть, Оля, як творча людина, інтуїтивно передбачила минуле літо).
Так от, мирно провисівши двадцять років, картина бабахнула на підлогу, а сердита Йона з криком :"Я так не граюсь!", втекла у вітальню.
Я вирішила дати спокій тій "Спеці", бо Мефодик негайно вимагав пізньої вечері.
Тільки но ми взялись до їженння, як з вітальні долинули дивні звуки. Виходило, що Йона кудись стрибнула, а потім щось перебирала. Це "щось" дзвеніло, наче посуд. Покрутивши в голові всі відомі черепки у вітальні, я вже вирішила , що Йона влізла на стіл і оглядає півниковий комплект, молочник і цукорницю, щойно подаровані кумою Людою. Але дзвеніло на кілька тонів вище, ніж товстенька цукорниця.
Не витримавши невідомості, я побігла у вітальню. Було темно.І шумно. Ввімкнувши світло, я побачила Йону . І не де небудь, а на верхній полиці серванту!
На скляній полиці серванту, якщо бути точною, між чайнним сервізом і есесерівською рибкою, яку мама зберігає як памятку своєї молодості.
І Йона там не сиділа, вона , мабуть, вирішила перетерти посуд перед Різдвом, то ж активно рухалась між чашками, блюдцями, чайничом , кавником, і есесерівськими рибками.
Довго думати не було як, стала я на стілець і обережно потягла Йону з тієї полиці.
Бабах!
"Доброї ночі , сусіди, доброї ночі, бабуню, доброї ночі, всі люди доброї волі" - разом з Йоною з полиці полетіли кілька чашок з блюдцями. І, здається, ще й кавник!
- Що ти робиш, - здивувалась Йона,- я ж не встигла тут пилюку витерти!Як ви такі, то я більше не прибиратиму!
- Мамусю, скільки можна чекати? - закричав Мефодик зі спальні.- Я буду сьогодні вечеряти чи ні?
"Головне - зберігати спокій,"- з цією думкою я вдихнула, видихнула, акуратно зачинила двері у серванті, ще акуратніше - Йону у вітальні і пішла до Мефодика.
Десь годину ми вечеряли, переодягались, розмовляли про природу і поезію (спіть , сусіди, спіть, стіна у нас не капітальна!:)), і за всіма розмовами я нарешті втямила, як Йона потрапила у сервант.
А дуже просто: вона вилізла на меблеву стінку в районі шафи для одягу, по верху перейшла до серванту, і звідти, користуючись напіввідчиненими дверима скочила на верхню полицю. І якби я не встала, Великий Бабах цієї ночі міг стати набагато величнішим, просто велетом якимось, рекордним бабахом зі всіх бабахів,які коли-небудь були в цій хаті.
Ох, Йоно, Йоно, і коли ти розуму наберешся?!
Та сумувати не в Йониних правилах! Трохи обжилася і давай свої порядки наводити! Прибирає Йона якраз у стилі флай-леді: спочатку витирає пилюку і бруд своїм хутром, а потім - миє хутро язичком, отак легко і просто вона організувала на всіх шафах ідеальну чистоту.
А коли з прибиранням покінчено, киця хоче трохи побавитись. Цієї ночі Йона вилізла на шафу в нашій з Мефодиком спальні і, виключно з метою тренування мисливських навичок, скинула з полиці маленьку ляльку в українському вбранні. Поки лялька падала, прокинувся Мефодик і собі зацікавився іграшкою.Тут я не витримала і вступила з нашафовою Йоною в дипломатичні переговори:"Ану злазь звідти негайно!" Йона передбачливо сховалась за вазон,бо давно сповідує принцип:"якщо я не бачу, то і мене теж не видно".
Мефодикове пхинькання додало мені відваги, і я потягла Йону за лапку. Обурена кицька зненацька стрибнула вниз, при цьому зачепивши картину на стіні.Там вже двадцять років висить абстракція моєї подруги Олі під назвою "Спека".Правда, досі нікому з моїх гостей не вдалося з першого разу зрозуміти, що там намальовано, але я точно знаю (мені авторка пояснила одразу, щоб я не мучилась здогадками), що присмачені коричневим жовтогарячі плями - то жінки,вони жнуть в полі, і так спекотно, що серпами втинають коси (мабуть, Оля, як творча людина, інтуїтивно передбачила минуле літо).
Так от, мирно провисівши двадцять років, картина бабахнула на підлогу, а сердита Йона з криком :"Я так не граюсь!", втекла у вітальню.
Я вирішила дати спокій тій "Спеці", бо Мефодик негайно вимагав пізньої вечері.
Тільки но ми взялись до їженння, як з вітальні долинули дивні звуки. Виходило, що Йона кудись стрибнула, а потім щось перебирала. Це "щось" дзвеніло, наче посуд. Покрутивши в голові всі відомі черепки у вітальні, я вже вирішила , що Йона влізла на стіл і оглядає півниковий комплект, молочник і цукорницю, щойно подаровані кумою Людою. Але дзвеніло на кілька тонів вище, ніж товстенька цукорниця.
Не витримавши невідомості, я побігла у вітальню. Було темно.І шумно. Ввімкнувши світло, я побачила Йону . І не де небудь, а на верхній полиці серванту!
На скляній полиці серванту, якщо бути точною, між чайнним сервізом і есесерівською рибкою, яку мама зберігає як памятку своєї молодості.
І Йона там не сиділа, вона , мабуть, вирішила перетерти посуд перед Різдвом, то ж активно рухалась між чашками, блюдцями, чайничом , кавником, і есесерівськими рибками.
Довго думати не було як, стала я на стілець і обережно потягла Йону з тієї полиці.
Бабах!
"Доброї ночі , сусіди, доброї ночі, бабуню, доброї ночі, всі люди доброї волі" - разом з Йоною з полиці полетіли кілька чашок з блюдцями. І, здається, ще й кавник!
- Що ти робиш, - здивувалась Йона,- я ж не встигла тут пилюку витерти!Як ви такі, то я більше не прибиратиму!
- Мамусю, скільки можна чекати? - закричав Мефодик зі спальні.- Я буду сьогодні вечеряти чи ні?
"Головне - зберігати спокій,"- з цією думкою я вдихнула, видихнула, акуратно зачинила двері у серванті, ще акуратніше - Йону у вітальні і пішла до Мефодика.
Десь годину ми вечеряли, переодягались, розмовляли про природу і поезію (спіть , сусіди, спіть, стіна у нас не капітальна!:)), і за всіма розмовами я нарешті втямила, як Йона потрапила у сервант.
А дуже просто: вона вилізла на меблеву стінку в районі шафи для одягу, по верху перейшла до серванту, і звідти, користуючись напіввідчиненими дверима скочила на верхню полицю. І якби я не встала, Великий Бабах цієї ночі міг стати набагато величнішим, просто велетом якимось, рекордним бабахом зі всіх бабахів,які коли-небудь були в цій хаті.
Ох, Йоно, Йоно, і коли ти розуму наберешся?!
