Поети тяжко помирають
Apr. 11th, 2009 03:50 pmале безсмертніють тоді, коли талант, мов ключ від раю, у часі топлять, як воді... А їй вмиралось дуже легко." Вже вкотре згадую цей вірш Віталія Коротича і не полишає мене думка, звідки він взяв ,що їй, Лесі Українці, в Сурамі вмиралось "дуже легко"? З яких джерел прийшло це откровення ?
Що він вважав "легко"? Туберкульоз, температуру і ще безконечні проблеми з грошима; кредиторів, які буквально переслідували Лесю і її чоловіка? Продавали речі, аби купити ліки. І все марно . Вона відійшла в інший світ.
От як про це Коротич написав в 1973 році:
Світ опускався на коліна,
Камінний, він хилився ниць,
І прилітала Україна
До мертвих Лесених зіниць.
Над всі недолі та потали,
Над страти всі та над бої
Безсмертя Лесене вростало
В народ, що народив її.
І квола, невисока жінка
Лице підводила бліде.
Народжувалась Україна
Для світу, що над смерть гряде.
Я знайшла цей уривок в альбомі "Леся Українка", видання 1979 року. Вражена віршем Віталія Коротича, який дійсно іноді дивує нас, читачів, майже шедеврами, вирішила знайти вірш повністю.
Традиційно у Віталія Коротича твори переписуються. Змінює він часто назви (не знаю, навіщо?), змінює і самі тексти. Повністю вірш "Леся Українка в Сурамі" я знайшла в двотомнику 1986 року видання. Текст дещо змінений, кілька штрихів, але змінилась суть. Кілька слів в кінці, і вже не "народ" народив її, а "час". І зі смертю цієї жінки, яка так змогла відчути українську душу, вже не народжувалась Україна (а вона народжувалась навіть історично, через рік мала початись світова війна, а з нею купа подій, які формували українську націю і українську державність), а народжувалась Українка.
От думаю, чи автору натякнули з партійної організації про націоналізм? Чи сам додумався, що те, що добре в 1973, в 1986 вже не піде ? Знову ж таки, чому поет має шліфувати свої вірші під партійну ідеологію? Чому має боятись написати те, що відчуває серцем?
А вірш, все-таки, прекрасний ! Переписую останню редакцію.
Поети тяжко помирають,
Але ж безсмертніють тоді,
Коли талант, мов ключ від раю,
У часі топлять, як воді…
А їй вмиралось дуже легко
Між сніжних гір, мов мерзлих мрій,
І час, як восени лелека,
Над нею плив у вирій свій,
Де хмари небо смугували,
Важке, як непросохлий тиньк…
Вже вчені десь проектували
Найперший кулемет і танк.
Століття кров”ю ще не змило
Своїх героїв імена
І лиш за рік початись мала
Найперша світова війна.
Ще тих, кого заб”ють - не вбили,
Тим, хто потоне, - снилась вись.
І гори - срібні, сніжні, білі -
Стояли через овид весь,
Де небо в хмарному лахмітті
Ховало сонячні мечі.
…..Безсмертя ще було за смертю,
А смерть стояла при плечі.
І час зав”язувався виром,
І по усіх шляхах мело,
І Грузія торкала вітром
Вкраїнки змучене чоло.
І поетеса смертнотіла
Вже розчинялася в літах,
Коли до неї прилетіла
Надія, наче білий птах.
Святкова, як земля в неділю,
І чиста, мов дитячі сни….
В поетів душі із надії,
Тож і не нищаться вони.
Над сніжно-білими горами,
Над сірість брил, над хмарну твань
Стояли зорі - сині брами
До краю вічних сподівань.
Над всі недолі та потали,
Над страти всі та над бої
Безсмертя Лесине вростало
У час, що народив її.
І квола невисока жінка
Лице підводила бліде.
…..Народжувалась Українка
Для світу, що над смерть гряде.
Що він вважав "легко"? Туберкульоз, температуру і ще безконечні проблеми з грошима; кредиторів, які буквально переслідували Лесю і її чоловіка? Продавали речі, аби купити ліки. І все марно . Вона відійшла в інший світ.
От як про це Коротич написав в 1973 році:
Світ опускався на коліна,
Камінний, він хилився ниць,
І прилітала Україна
До мертвих Лесених зіниць.
Над всі недолі та потали,
Над страти всі та над бої
Безсмертя Лесене вростало
В народ, що народив її.
І квола, невисока жінка
Лице підводила бліде.
Народжувалась Україна
Для світу, що над смерть гряде.
Я знайшла цей уривок в альбомі "Леся Українка", видання 1979 року. Вражена віршем Віталія Коротича, який дійсно іноді дивує нас, читачів, майже шедеврами, вирішила знайти вірш повністю.
Традиційно у Віталія Коротича твори переписуються. Змінює він часто назви (не знаю, навіщо?), змінює і самі тексти. Повністю вірш "Леся Українка в Сурамі" я знайшла в двотомнику 1986 року видання. Текст дещо змінений, кілька штрихів, але змінилась суть. Кілька слів в кінці, і вже не "народ" народив її, а "час". І зі смертю цієї жінки, яка так змогла відчути українську душу, вже не народжувалась Україна (а вона народжувалась навіть історично, через рік мала початись світова війна, а з нею купа подій, які формували українську націю і українську державність), а народжувалась Українка.
От думаю, чи автору натякнули з партійної організації про націоналізм? Чи сам додумався, що те, що добре в 1973, в 1986 вже не піде ? Знову ж таки, чому поет має шліфувати свої вірші під партійну ідеологію? Чому має боятись написати те, що відчуває серцем?
А вірш, все-таки, прекрасний ! Переписую останню редакцію.
Поети тяжко помирають,
Але ж безсмертніють тоді,
Коли талант, мов ключ від раю,
У часі топлять, як воді…
А їй вмиралось дуже легко
Між сніжних гір, мов мерзлих мрій,
І час, як восени лелека,
Над нею плив у вирій свій,
Де хмари небо смугували,
Важке, як непросохлий тиньк…
Вже вчені десь проектували
Найперший кулемет і танк.
Століття кров”ю ще не змило
Своїх героїв імена
І лиш за рік початись мала
Найперша світова війна.
Ще тих, кого заб”ють - не вбили,
Тим, хто потоне, - снилась вись.
І гори - срібні, сніжні, білі -
Стояли через овид весь,
Де небо в хмарному лахмітті
Ховало сонячні мечі.
…..Безсмертя ще було за смертю,
А смерть стояла при плечі.
І час зав”язувався виром,
І по усіх шляхах мело,
І Грузія торкала вітром
Вкраїнки змучене чоло.
І поетеса смертнотіла
Вже розчинялася в літах,
Коли до неї прилетіла
Надія, наче білий птах.
Святкова, як земля в неділю,
І чиста, мов дитячі сни….
В поетів душі із надії,
Тож і не нищаться вони.
Над сніжно-білими горами,
Над сірість брил, над хмарну твань
Стояли зорі - сині брами
До краю вічних сподівань.
Над всі недолі та потали,
Над страти всі та над бої
Безсмертя Лесине вростало
У час, що народив її.
І квола невисока жінка
Лице підводила бліде.
…..Народжувалась Українка
Для світу, що над смерть гряде.