(no subject)

[rich_ka]

Я все намагаюсь собі пояснити, як воно сталося. От пекли імбирне печиво на Різдво. От впорядковували альбом Мефодіних фотокарток.
І от я біля обласної ради, пікетування після законів 16 січня.
Воно не складається разом.
Бо там, де імбирне печиво, нікого не вбивають.
А там, де вбивають - не розмальовують імбирне печиво. Коробка з кольоровою глазур"ю не пасує до смерті.
Смерть - не пасує до творчості.
В той день, коли вбили хлопців, коли ми прокинулись і побачили бій на вулицях Києва в своїх телевізорах, так от, в той день я читала лекцію про розвиток творчого мислення. Розповідала про "Шлях митця", про Яну Франк, про власний досвід. І час від часу, робила паузи. Не тому, що викладала це перший раз, ні, я давно хотіла щось подібна розказати, але оповідаю про ранкові сторінки, і згадую, що в Києві - вбиті....І це не поєднується, зовсім не поєднується одне з другим...
А вчора слухала  американську дослідницю, вона досліджує вразливість і сором, і почула фразу:" Ми розпадаємось на частинки, і це прекрасно". От і я розпадаюсь на частинки, може воно теж прекрасно? Мільйони українців розпадаються на частинки, і  тут нічого не вдієш...

Comments

[hata-2014.livejournal.com]

Ми розпалися, аби створити щось нове: більш потужне, вільне, мудре. Як це не прикро, в свободи є своя ціна, головне не забувати, що той дар і розуміння яке ми отримали, забарвлене кровю дітей України. Мені соромно в цьому зізнаватись, але скажу - я підтримувала Януковича, голосувала за нього, завдяки Майдану змінила свою точку зору, прозріла точніше. Тепер знаю хто я насправді, знаю чого хочу і чого ніколи не зможу зробити. В мене перед очима тіла й обличча загиблих людей, це біль і сором який не забувається.

[rich-ka.livejournal.com]

О, як так давно я писала цей пост, 8 лютого, скільки всього ще попереду... Дякую, що завдяки вам перечитала. Тоді я думала що розпадаємось на частки, а от зараз - зараз у мене відчуття, що потрібно творити. Шить сарафани і легкие платья из ситца. Творити інше, краще і якісніше життя,не стільки в масштабах країнах, скільки у власній долі.Думати, вибирати і не зраджувати. Не зраджувати загиблих і себе.

[hata-2014.livejournal.com]

Доречі, про плаття - я замовила сину вишиванку і собі теж вибираю - раніше мені якось незручно було її одягати - в нас(Метітополь, Запор. обл.) на свята не прийнято так вбиратися. Завдяки майдану змінила своє ставлення до національного одягу, тепер ще чоловіка треба вмовити і буде мені ЩАСТЯ:)