(no subject)

[rich_ka]

Чогось подумала про похорон тітки Насті, той, на якому Мефодя намагався відібрати в панотця святу книжку.
Подумала, що то чи не перший похорон найстаршої в родині, на якому родичі нічого не готували. Традиційні похоронні обряди раніше включали в себе, як обов"язковий компонент,  нарізання салату і крутіння голубців. Жінки в родині мусили щонайменше добу стояти над каструлями. На дворі розкладали вогонь, варили в великому баняку борщ, смажили рибу на бороні, і обов"язково готували кисіль чи компот на солодке. Найкраще ті киселі .компоти вдавались у маминої дядини Люби. Чомусь пам"ятаю якійсь сорокдень, за бабою Тетяною, здається, і велику чотирьохвідерну каструлю вишневого компоту. Того компоту на дні залишилось, а ми поїхали в місто, і  наступного дня повернулись. Я сподівалась застати компот, а він скис.
Отаке.
Але  ті похорони - які то були приємні дні мого дитинства. Скільки розмов я переслухала, стоячи з ножем над салатними мисками! А обов"язковий стіл для своїх, коли поминки закінчились, і за стіл сідають найближчі родичі і сусіди, ті, хто готував і подавав.І вже нікуди не поспішають, згадують, згадують, згадують. А потім - поки посуду помиють і столи розволочать...Тут хочеш не хочеш, а мусиш родинні стосунки налагоджувати.
За тіткою Настею навіть посуду ми не мили. І "столу для своїх" не було, подавали замовлені страви дівчата з фірми, що обслуговує поминки. І вийшло все швидко, навіть не поговорили. Бо розмови і спогади "за нарізанням салатів" - це природно, а за поминальним столом - якось не дуже зручно згадувати дитячі пригоди, пристойно було б говорити про покійну. Але і ця розмова не клеїлась.
Я  подумала, що оця новітня мода - запрошувати фірму для обслуговування поминальних обідів, не дає до кінця відпустити, прожити втрату. І вже точно, не згуртовує родину. Була б доречна американська традиція, приносити на поминки  власноруч приготовлену їжу.. І я, мабуть, так і робитиму надалі, якщо матиму час і натхнення. Можна ж спекти щось солодке, чи пиріжки з пончиками на закуску. Щось таке, що робило б поминки більш родинними, чи що. Таке, чим родичі могли б потім повечеряти чи поснідати, чи до чаю з"їсти.
І знаєте що, коли я помру, а я сподіваюсь, що це буде нескоро, ви,будь ласка, приготуйте мені щось на поминки. Не лінуйтесь. Хоча б пиріжки спечіть.

Comments

[nikitanik.livejournal.com]

Весілля і похорони - це ті події, яка об"єднують рід. Тільки там і зустрічаєшся з більшою частиною родичів...

[rich-ka.livejournal.com]

Так, і часто на тких подіях розумієш, наскільки ми стали далекі одне від одного. Втім, рід - спільнота не постійна.

[lada28.livejournal.com]

Ви так смачно написали про пончики і поминки
погоджуюся, що поминки дуже об'єднують родину, я була тільки раз, але пам'ятаю це відчуття спокою після них, як логічне завершення всього процесу

[rich-ka.livejournal.com]

А насправді я писала про пиріжки з горохом,але, мабуть, в ту мить згадувала пончики з горохом, які смажать мої троюрідні сестри.:)

[lyusha-d.livejournal.com]

Бррр, чесно кажучи, лякає ця традиція. Не змогла б я в такому взяти участь, не поліз би шмат до горла. Символічно, випити горілки, хлібом заїсти - так, але їсти смачну їжу - нізащо. А щоб близькі небіжчику люди самі готували страви - взагалі в голові не вкладається.

[rich-ka.livejournal.com]

ну мова ж не йде про втрату найближчих людей, переважно такі поминки-готування за людьми дуже поважного віку, коли їх смерть здається природним явищем,і вони не настільки близька родина,щоб очі пухли від сліз. Тоді це традиція спокою і родинного єднання. А нагла смерть когось з молодших - там,звичайно, нічого готувати не хочеться,і за столом сидіти теж.

[chita-i.livejournal.com]

Я теж такої культури досі не розуміла. Коли моя бабушка вмерла, моя мама і тьотя, її дочки, теж готували так як ви розказуєте. Я тоді на похорон не потрапила, так вийшло, але по сімейним розповідям знаю. Була така традиція в селі. Ви мені пояснили, дякую. Мені здаються стандартизовані похорони і чужі люди в таких інтимних ситуаціях цілком зайвими. Але ритуалити треба "по ощущєніям" вважаю. Щоб тим хто продовжує жити було краще перетравити травматичну подію.

[rich-ka.livejournal.com]

ще залежить від того, наскільки вкорінений ритуал.В мене з дитинства було так, і мені здавалось це дуже органічним, і ще - дійство було неспішним, бо справді треба було на те витратити багато часу, тому ніхто нікуди не поспішав і присвячував цей час родині. А ось ця нова тенденція -привезли все готове, розкладене на мисках, швиденько поїли, проспівали дві-три божественних пісні, і - по всього,бігом до власних справ, кілька років не бачились - і не встигаємо навіть словом перемовитись.

[sestra-yuliya.livejournal.com]

хай спочиває в Бозі

[xpywuk.livejournal.com]

От чиста правда! Пам'ятаю, як вмерла бабуся, дуже дорога мені (нам усім) і якби ми тоді не готували поминальний обід, а бабусю в селі багато людей поважало і любило, той на похорон прийшло багато, то точно б двинулися від горя - бабуся вмерла несподівано. А так похоронні клопоти, готування їжі тощо допомогли пережити горе. І в менш значних втратах - так само. Я тоді мала 17 років, але відрефлектувала це діло. А коли все роблять чужі люди - немає ніби ритуалу переходу, і горе не проживається, а йде вглиб... А то не добре.

Я так люблю ваші пости, Оксано:)

[bigstonedragon.livejournal.com]

Очень правильно написано.
Ни один из ритуалов, коими обставлена наша жизнь, не случаен. Подменять ритуал некими услугами, предлагаемыми за деньги некоей частной фирмой, - значит, лишать ритуал самой его сути, оставлять внешнюю форму, выхолащивая содержание.
Если уж устраивать поминки (а я уверен, что устраивать их надо) – то так, чтоб они не становились пустой формальностью и тратой денег ради «внешних эффектов». Надо, чтобы они и в самом деле помогли «отпустить» человека.