rich_ka | Я загадаю бажання

Вживаюсь у місто.
Вчора йшла з сином і думала, що і в місті я можу жити.
В місті я знаю людей, а в селі - дерева. Вишеньки-черешеньки-яблуньки і грушечки.
А в місті - друзі-подруги-колеги-знайомі.
Колись любила привозити в село друзів, неодмінно вести їх пішки садом-полем, і з навколишніх горбків показувати свої пам"ятки: "А ось цю грушечку моя прабаба садила". Аж поки одного разу не побачила прабабиної грушки. Всохла і нові господарі її спиляли.
Йшла містом, думала про грушку і про прабабу Мотру.
Уявляла бабу Мотру і чула її голос: "А як же моя грушечка, що я з неї сушила грушечки."
Подумки питала бабу :
- Що ви скажете мені про це все? Про місто і село, про грушку і поля, про мене і сина?
Питала і сама собі посміхалась, от, вже з померлими предками навчилась розмовляти.
Уявляла собі бабу і думала, що буде вона голосити за своєю грушкою.

А баба мені і каже , свою прабабівську науку:
- Хай корова ця і пропаде, але мої діти будуть зі мною.

А й правда, бог з нею, з тою коровою...грушкою...всім... нехай мій син буде зі мною. А я - з ним. І щоб нам обом було добре.
Щоб було нам тепло взимку і прохолодно у літню спеку.
Щоб мали ми теплий дім і їжі вдосталь.
Щоб були гроші на книжки-іграшки і коко-моко.
Щоб мала я сили і настрій радіти разом з сином, гратися, дивитись мультики, читати книжки і ходити в гості. І брати на руки, цьомати і обіймати.
Щоб була у мого сина щаслива і весела мама, тобто я.
Оце мій новий віш-лист на наступний рік і далі-далі-далі.

А книжку про Йонині походеньки, сподіваюсь, я таки допишу.