(no subject)

Раптом когось цікавить, куди я зникла, то напишу дуже просто: у мене в житті ситуація з циклу «земля трісла». Якщо ваша прабабця не згадувала цієї приказки,  то запитайте в дядька Гугла, чи що.
Хоча у всезнайство дядька Гугла я вже не вірю. От сьогодні, цілісінький ранок я його питала «ремонт іграшок, Вінниця», а він мені пропонував купити іграшки і зробити ремонт в квартирі. Є в нього здоровий глузд після цього ?
А в того, хто вискочив, коли земля трісла? Суто риторичне запитання. Просто буває так, земля тріскає, і в хаті матеріалізується  автомобіль з пультом. І щоб педалі можна було нажимати. І їздити на ньому. Бо в когось в дитинстві була така машинка, подарована бабкою-небожкою, і тепер його заклинило подарувати таке ж , і тим самим – виконати свій обов’язок  за всі три роки.  Я могла б щось пояснити, наприклад, сказати, що  дитині машинку на сніданок не подасиш, і за квартиру нею не заплатиш. Могла б. Але скільки можна повторювати очевидні речі? Дитина, яка їсть, витіснена в підсвідомість дитиною, яка грається. І поки не награється…схоже, кардинальних змін не буде.
Так от, машинка приїхала, акумулятор зарядили, крісла в куток запхали, аби це доробало могло по кімнаті рухатись, батарейки для спецефектів вклали, - і от він, врочистий момент, щаслива дитина виїжджає з кімнати в коридор.
І всі раді, Йона -  під диваном, мама - за нетбуком і бабуня  - в своїй кімнаті, подумки благає, щоб до неї ця дискотека не доїхала.
А надворі дощ, вересневий, і у двір з машинкою не виїдеш.
А педаль на другий день вже не працює, якраз тоді, той, що вискочив, біжить на автобус і обіцяє  повернутись  десь на початку лютого. Тобто в країні він буде на початку лютого, а чи в нашій хаті - не факт.
- А ти в магазин сходи, нехай на складі пошукають заміну!- співчутливо так мені радить, а я вже киплю, аж булькаю, бо за ті гроші ми могли б місяць жити, а  натомість мені пропонують ремонтувати чиюсь мрію. Я ж слабка жінка, мені б троянди фотографувати, казки писати і милуватись небом. Небо восени буває дуже гарне, особливо ввечері, особливо в той момент, коли тягнеш  машинку, тобто доробало, кілограм так в дванадцять, в іграшкову крамницю і подумки проговорюєш промову про права споживачів   на обмін\повернення неякісного товару. А так хочеться скинути цей агрегат з балкону!Але ж я – слабка жінка, місцями навіть тендітна…
Слухайте, не починайте рюмсати зі мною в такт.
Я нічого нікуди не тягла. Поки що.
Просто в крамниці виявився продавець з лідерськими якостями.
Він прийшов до нас додому (присягаюсь, я тут ні до чого,  я тільки запропонувала, а він взяв і погодився), оглянув машинку, сам заніс її  в крамницю, сорок хвилин вів переговори з менеджером (а може й більше, бо Мефодик встиг перемацати буквально кожну іграшку і коробку з конструктором), а потім, після того, як менеджер особисто поколупався в бідолашній педальці,  нам обіцяли нову машинку. Правда, завтра чи післязавтра, коли її привезуть з іншої крамниці.
Бувають дива на світі, правда ж?