Хвороба як провина

Одна з ознак тоталітарної медицини   -  сприйняття хвороби. Хвора людина не викликає співчуття, навпаки, хвороба   - то недолік , то провина.  Хвору людину будуть соромити, виховувати і всіляко принижувати, в науку іншим.  Я не про статтю в кримінальному кодексі  за поширення венеричних захворювань, до речі, в умовах дефіциту презервативів…ну якось дивно боролись, хоча почитайте радянські просвітницькі брошурки на цю тему, це трилер, в головній ролі  лікар-венеролог, а злочинці - радянські громадяни з аморальною поведінкою. При цьому, смішно читати вже сучасні часи ті ж просвітницькі статті, а от, мовляв, студенти-іноземці, якщо побачили у себе симптоми  - негайно до лікаря. Ну так, студенти-іноземці  лікаря сприймають як дружню людину, не як наглядача за моральністю.
А лікарня – лікарня нагадує в»язницю. З власної волі вийти звідти дуже важко. Я згадую, я мені  в пологовому педіатри погрожували, що не випишуть, бо довідка про флюорографію Мефодикової бабусі «не така». Я щиро здивувалась, наскільки люди впевнені, що свобода пересування матері і її дитини належить до їх компетенції. Даремно я дивувалась. От в Сімферополі маму виписали, а дитину  залишили в лікарні. Бо мама  - інвалід. У мами – ДЦП, і в тата  теж. Бідолашна мама вже місяць молоко зціджує і дитині передає, бо годувати грудьми їй не дозволяють, щоб дитина «не звикла». Все в інтересах дитини, пояснює представниця соціальної служби. В  уявленні українських лікарів і соціальних служб дитина не може жити в геріатричному інтернаті разом зі своїми батьками, а от перебувати дітям  з мамою в СІЗО українське законодавство дозволяє. Тобто, люди з інвалідністю – гірші за злочинців?
А ще одна мама розповідала, що її теж виписувати не хотіли. Доки вона довідку про здачу крові не принесе, така креативна вигадка наших чиновників, всі вагітні мають мобілізувати родичів і принести довідку, що родичі кров здали. Дарма, що мама та народила дитину сама, і не потрібна їй була донорська кров. Довідку все одно вимагали. А поки мама не принесе, їй іншу довідку не видавали, про факт народження дитини. Що, між іншим, незаконно.  Але мами після пологів не одразу розуміють, що до чого, вони одне знають, без тої довідки ніяких «дитячих» грошей не дадуть. І  платять двісті гривень за довідку про донорство. Бо вона стільки коштує, якщо кров не здавати.
До речі, в Єфремова в «Лезі бритви» була така лікарка з садистськими нахилами, хірург, вона навмисне робила боляче при перев»язці. Єфремов ще пропонував таких людей виявляти ледве не в школі, і контролювати. Книжка в СРСР популярна була, але на практиці  - ніхто не зважив на цю пропозицію, і тих садистів в медичні заклади набігло неміряно.
 

Старий пісенник: ще одна пісня

Шумить гай зелений
Зелена діброва шумить
Козаче соколе порадь що діяти
Коли моє серце болить

Приходиш до мене
Смієшся з мене
Що я полюбила тебе
Так будь же ти проклят
Гуляй із другою
А я піду втоплю себе

Піду утоплюся
У тій криниченці
З якої ти воду береш
Ти прийдеш козаче
Води набирати
І там моє тіло знайдеш

В неділю раненько
Та ще й позаранку
Козака до шлюбу ведуть
А молоду дівчину
Кладуть в домовину
Приводять до вічного сну

Дивіться ж ви хлопці
Дивіться дівчата
До чого любов довела
Любов дівчиноньку
Тай звела з розумоньку
Тепер остаюся одна

(no subject)

Продовжуючи медичну тему, а вона мені останні дні якось на часі, пам»ятаю, два роки тому, так само в кінці літа я писала свої шкільні спогади, мабуть, сільські краєвиди через кілька місяців  споглядання дають психотерапевтичний ефект. Правда, я не знаю, що робити з цими спогадами, як той гештальт закрити, ну згадала, ну записала-проговорила, але де гарантія, що воно припинило впливати на моє життя? Що через десять років я знову не згадуватиму ті ж епізоди, нехай і з меншими емоціями, але все ж…
Як воно впливає на моє життя я переконалась під час вагітності. Чомусь я була просто впевнена, що маю позаматкову вагітність,  з першої хвилини, як тільки подивилась на тест, у мене в голові крутилось  - а якщо позаматкова? В жіночій консультації мені порадили до семи тижнів нічого не робити, ні оглядів, ні узі, щоб не впливати на розвиток дитини, а на моє запитання:»А раптом там позаматкова?», акушерка з лікаркою хором  проспівали: « Та звідки», що означало, все там в порядку, ну вони хотіли знервовану жінку заспокоїти. Але хто ж мене заспокоїть? Я сиділа в інтернеті і все читала, які  ж ознаки. Справи кепські, ознаки дуже і дуже невловимі, тільки узі, тільки лікар може визначити напевне. Я настільки тримала в голові ту позаматкову, що навіть колегам повідомила, можливо, через два тижні ляжу в лікарню, правда, з якої причини не сказала, сама ж планувала, що то буде операція по ліквідації позаматкової вагітності.  Але поки я так-сяк чекала ті сім тижнів,  іноді наставало просвітління. І тоді я починала думати, а звідки в мене ті думки про позаматкову? Згадувала когось з подруг, що розповідала, якусь випадкову знайому, вона переповіла історію своєї сестри, але до джерела тривоги добратись я не могла. Та раптом я усвідомила, що в голові постійно крутиться дивний спогад, жіночий голос називає мене на ім»я та по батькові, щ трапляється дуже рідко, і ще й російською мовою, щось на кшталт :» вы меня слышите ?». Я не могла згадати, звідки взявся той голос, і чому я маю когось слухати. Це навіть смішно, але той голос належав лікарці з швидкої допомоги, а я  зовсім про той випадок забула. В юності мала таку пригоду, якось, розповідаючи ученицям суботньої гімназії про видатних українських жінок, я втратила свідомість. Просто на уроці. А коли прийшла до тями, швидка вже везла мене в пологовий, з діагнозом «вы беременны». Чом у них виникла така креативна думка  не знаю. Молода, незаміжня,  отак вони поставили діагноз, на око. Але я остаточно прийшла до тями і пояснила, що останній відомий мені випадок непорочного зачаття стався дві тисячі років тому, і я не претендую на повторення. До всього, вони мали заповнити анкетну форму, і з»ясовували, де я працюю, я ж в школі погодинник, а працювала я тоді в музеї, і вже на цьому лікарка відігралась, як саркастично вона розповідала в лікарні, куди мене привезли: »тут у нас учительница, она же научний работнік», і она «нє беременна».
Я зараз пригадую, що особливо тоді не переймалась, не пам»ятаю, мене більше злякала несподівана непритомність, ніж уявні діагнози. Але – психотерапевти кажуть, що всякі слова і дії під час непритомності або одразу після неї залишаються в підсвідомості. Отак у мене залишився логічний ланцюжок «вагітність  - значить позаматкова», який спрацював на початку моєї вагітності. До речі. коли я зрозуміла, що проживаю психотравму, то трохи заспокоїлась, а остаточно мене заспокоїла  гінеколог, коли я  в сім тижнів прийшла на огляд.
Мені здається така травматичні спогади  як міни часів другої світової, ніколи не знаєш, коли спрацюють, і розмінувати важко, потрібно кликати фахівців. А якщо спровокувати вибух – можна самій постраждати, і тим, хто близько стояв, зашкодити.