Комбайнові вечори

Вчора ми знову ходили дивитись на комбайн. Я так переживала, що не застанемо, пшеницю скосять, поки ми будемо в місті. Але виявилось, що пшеничні жнива почались вчора. І ми десь під вечір пішли на поле дивитись.
Вечір – то найкращий час для комбайнових прогулянок. Спека трохи відступила, а комбайн, виявляється, косив з дальнього краю поля, і якраз дійшов до села. Ми чекали, поки він підійде до вантажівки і висипатиме зерно. Яке величне видовище! Той комбайн – як балерина, легко рухається навколо вантажівки, повертається іншим боком, щоб рівномірно зерно в кузов насипати. І так це гарно, дивитись, як зерно висипається, що я не втрималась, і сказала  Мефоді щось банальне-пребанальне, на зразок: «Це, синку, не мультики дивитись, не в комп»ютері кнопки тицяти, це так хліб збирають!».
Чомусь у нас хліборобів перестали шанувати. «Село невмиване» називають,  бурчать, що в букварях багато сільської тематики, а хіба  ж  є щось більш благородне, як хліб вирощувати? Щось, більш властиве українцям? Щось таке, що предки наші  і не наші робили на цій землі тисячі років. Лише обличчя змінювали трохи, а хліб – форма колоска наче й не змінилась.
Мефодя зранку вимагає знову на поле, але, здається, вони вчора все зібрали. Вже стемніло, а вантажівки ще їздили, а комбайн коли пішов – і не скажу, ми з Мефодцем вклались спати, як щось гуркотіло на дорозі.
Вчорашній комбайн – їхав інакше по селі, ніж попередники, оце вперше побачила, що віз косарку на причепі, ззаду, а не пхався сільською вулицею, зачіпаючи дерева. Навіть на трасі ми бачила комбайн без причепа, з косаркою спереду, правда, біля нього їхала  легкова машина, для більшої безпеки. Не знаю, нащо вони це роблять, час точно не економиться, бо з причепом комбайн їде набагато швидше, а з косаркою спереду – дуже повільно. До речі, наш іграшковий комбайн – теж з причепом, правда, ми його поламали. Може, в тих комбайнів теж поламався?
Ви вже зрозуміли, що я стала фахівцем з комбайнів. Я, наївна,  завагітнівши, мріяла про донечку, то хіба з донечкою я б дізналася б бодай щось про комбайни?

Вечірнє грибне

Екскурсійне літо продовжується. За городами підозріло гуло, але ми ввечері вибрались в протилежний бік – в старий садок по гриби. Садок носить горде ім»я колгоспного, але краще до нього підходить друга частина приказки, тієї, про все колгоспне, все моє. В розумінні – нічиє. Через це садок нечищений і некошений, а дикі тваринки почуваються в ньому набагато комфортніше ніж люди.  Правда, ми нікого не зустріли. З тварин. На щастя. Бо я б удруге не наважилася б туди йти. А, і людей теж не було. Крім нашого гурту.
Поки бабуня збирала гриби, Мефодя бавився з подружкою на галявинці, а я знайшла трохи чебрецю.
Три торби грибів вполювали хвилин за сорок, майже всі в одному місці. Мефоді подарували маленьку червиву бабку, я її залишила на сосні, феям.:)Тепер маємо проблему, ні, не перемовини з феями через червиву бабку, у них тих бабок…. І без нашої вистачає. Проблема в іншому, як грибника вкласти спати. Грибник Мефодя сидять в кріслі, переглядаючи мультик про поросятко Піглі, і відмовляються спати, бо «нічки тошки», тобто нічки трошки, а коли трошки – вони не сплять.