...більше за життя

В дитинстві  я часто читала роман  австралійської письменниці Дімфни К»юсак «Спекотне літо в Берліні». Його любила читати і  моя мама, не через антифашистську спрямованість, бо такого добра тоді вистачало, а через описи «їхнього життя», життя заможної німецької родини в Берліні, розкішні садиби, літні будинки і квартири, норкові шуби і діаманти матері. Я так це словосполучення  запам»ятала - «діаманти матері». Щось дуже далеке і прекрасне, родинні діаманти.  Ну і звісно, начитавшись того тексту у дитинстві,  я час від часу  згадую окремі уривки. Шкода, що тоді не читала чогось путнішого.
Сьогодні згадувала, як професор говорив  з Джой про музику. Головна героїня австралійка Джой вчилась  у консерваторії  у німецького професора –єврея, він емігрував після війни у Сідней, здається,  і от, через десять років, вони зустрічаються в Берліні. Розмовляють про успіхи інших учнів професора. Джой розповідає, що когось  послали на конкурс Чайковського, і  професор каже щось схвальне на адресу тої жінки.  А Джой – вже не займається музикою, вона вийшла заміж, двоє дітей, і вона перепитує професора:
-         Ви хочете сказати, що не можна бути такою ледацюгою як я?
-         Не ледацюгою, - відповідає професор, - просто треба любити музику більше за життя.

Я думаю, як це – любити щось більше за життя? Наче музика, творчість – це не земне життя, а щось, що належить до вищих сфер.Наче вище за материнство?  Чи інший вимір, хтось обирає дітей, тобто життя, а хтось – служіння музам, яке, як відомо, не терпить буденності і марноти.Але я собі думаю, в суспільстві мусить і перше, і друге шануватись, як однаково почесні заняття. Бо безсонні ночі мисткині, цілі дні музикування  і вправляння цілком урівноважуються цілодобою службою матері.

Ще про "Спекотне літо в Берліні"

А ще в тому романі мене здивувало, і я довго не могла зрозуміти, що саме, «грокати неправильність», а неправильність була в тому, що головна героїня,  дружина капіталіста, донька капіталіста і невістка теж капіталіста, дізнається, що родина чоловіка була пов»язана з нацистами, і вона страшенно тим обурена, вона хоче розлучення. А я читала і думала, як це? Що її так дивує ? Невже капіталізм по суті своїй не дорівнює  фашизму? Це була якась моя глибока заморочка, що всі багаті людини – нелюди по суті своїй. І хоч чоловік головної героїні розповідав, як відмовився стратити чеську селянку, відмовився виконувати наказ, але його брат взявся допомогати катові, я все одно не могла зрозуміти, чому Джой це дивує, саме поведінка брата? Всі ж німці – фашисти, хіба не так?
А ще мені важко збагнути, що оті великі корпорації, які співробітничали з Гітлером, досі працюють, і ми купуємо їх товари, як от «Нестле»,  відома торгова марка, і використовувала рабську працю.А для когось «Нестле» - справа всього життя, родинний спадок.