...більше за життя
Jul. 22nd, 2013 03:31 pmВ дитинстві я часто читала роман австралійської письменниці Дімфни К»юсак «Спекотне літо в Берліні». Його любила читати і моя мама, не через антифашистську спрямованість, бо такого добра тоді вистачало, а через описи «їхнього життя», життя заможної німецької родини в Берліні, розкішні садиби, літні будинки і квартири, норкові шуби і діаманти матері. Я так це словосполучення запам»ятала - «діаманти матері». Щось дуже далеке і прекрасне, родинні діаманти. Ну і звісно, начитавшись того тексту у дитинстві, я час від часу згадую окремі уривки. Шкода, що тоді не читала чогось путнішого.
Сьогодні згадувала, як професор говорив з Джой про музику. Головна героїня австралійка Джой вчилась у консерваторії у німецького професора –єврея, він емігрував після війни у Сідней, здається, і от, через десять років, вони зустрічаються в Берліні. Розмовляють про успіхи інших учнів професора. Джой розповідає, що когось послали на конкурс Чайковського, і професор каже щось схвальне на адресу тої жінки. А Джой – вже не займається музикою, вона вийшла заміж, двоє дітей, і вона перепитує професора:
- Ви хочете сказати, що не можна бути такою ледацюгою як я?
- Не ледацюгою, - відповідає професор, - просто треба любити музику більше за життя.
Я думаю, як це – любити щось більше за життя? Наче музика, творчість – це не земне життя, а щось, що належить до вищих сфер.Наче вище за материнство? Чи інший вимір, хтось обирає дітей, тобто життя, а хтось – служіння музам, яке, як відомо, не терпить буденності і марноти.Але я собі думаю, в суспільстві мусить і перше, і друге шануватись, як однаково почесні заняття. Бо безсонні ночі мисткині, цілі дні музикування і вправляння цілком урівноважуються цілодобою службою матері.
Сьогодні згадувала, як професор говорив з Джой про музику. Головна героїня австралійка Джой вчилась у консерваторії у німецького професора –єврея, він емігрував після війни у Сідней, здається, і от, через десять років, вони зустрічаються в Берліні. Розмовляють про успіхи інших учнів професора. Джой розповідає, що когось послали на конкурс Чайковського, і професор каже щось схвальне на адресу тої жінки. А Джой – вже не займається музикою, вона вийшла заміж, двоє дітей, і вона перепитує професора:
- Ви хочете сказати, що не можна бути такою ледацюгою як я?
- Не ледацюгою, - відповідає професор, - просто треба любити музику більше за життя.
Я думаю, як це – любити щось більше за життя? Наче музика, творчість – це не земне життя, а щось, що належить до вищих сфер.Наче вище за материнство? Чи інший вимір, хтось обирає дітей, тобто життя, а хтось – служіння музам, яке, як відомо, не терпить буденності і марноти.Але я собі думаю, в суспільстві мусить і перше, і друге шануватись, як однаково почесні заняття. Бо безсонні ночі мисткині, цілі дні музикування і вправляння цілком урівноважуються цілодобою службою матері.