Нова редакція української класики

Вчу з Мефодею віршики. Чомусь мене потягло на «Білі мухи налетіли». Методика вивчення у нас проста: я проказую  весь рядок, а Мефодя додає останнє  слово .
А тепер слухайте, що вийшло:
Я: Білі мухи налетіли, все подвір»я стало…
Мефодя: Біле!
Я: Не злічити білих мух, що летять неначе
Мефодя: Пух!
Я: Галю, Петрику, Кіндрате! Годі, ледарі, вам ..
Мефодя: Спати!
Я: Вмить побігли до санчат Галя, Петрик….
Мефодя: і Кіндрат!
Я: Всі з гори летять щодуху, щоб зловити білу…
Мефодя: Джипу!

І так вісім раз, і вчора і сьогодні. Дійсно, навіщо ловити білу муху, якщо можна зловити «білу джипу»?

Лелеки

Тут у нас лелеки молоді в сусідах . А у них щодня навчальні польоти. Я на ганок виходжу, а вони літають над городом. Наш тотем.
В дитинстві лелек не пам"ятаю зовсім, побачити їх тоді було великим дивом, а зараз -  в селі ледь не через кожну хату гніздо, і в ньому славна лелеча сім"я.
Накрутіше гніздо в тітки Гольки, на стовпі. Електрики його були скинули, то тітка їх ледве не побила за таку шкоду. А її лелеки після того гніздо наново вимостили. Був в той день страшний вітер, а вони тягали галузки і мостили. А тітка дивилась і молилась:"Господи, поможи". З того часу вже три роки вони на стовпі живуть.  Як тітка домовляється з електриками - не знаю.
А у тьоті Люби гніздо на хаті. Велике таке гніздо. Дах від того, мабуть, страждає, але тьоті Любі не шкода. "На мій вік вистачить,"- каже вона і живе з лелеками. Воно наче і самотня, а ціле літо з компанією.
Я помітила, що лелеки дуже толерантні птахи. Знизу їхніх гнізд всяка дрібнота тулиться, от горобці, чи ще які малі пташки. І ніхто їх звідти не виганяє, живуть мирно, така собі багатоквартирна оселя.

 

Остання з племені лелек

В мене з лелеками особливі стосунки. З них почалось моє блогерство. Перші дописи писались на сайті знайомств, і якраз були про лелек. Тоді мама з тіткою Ніною проводили чергову противужеву терапію, вирубували і обчищали дерева. Вужам це точно не зашкодило, зате привабило до нашого яру лелек. Обчикрижені ясени і сікори ідеально підходили для гнізд, і гурт лелек прилітав кожного вечора, мостились на деревах, вибирали місце для гнізда. Котроїсь ночі їх було семеро, семеро лелек навколо хати, оце видовище!Я написала про це в блозі, і якимось дивом запис зберігся в моїх документах:

14.08.08 16:53
Лелеки.
На нашій садибі в селі ростуть сікори і ясени. Виросли такі високі, що загрожують нашому будинку. А тут родич звільнився з колонії і каже: я вам, як родичам, можу їх обрізати. Бо високі ж дуже, а у нього спеціалізація - у квартирки лазити. Ну, ми подумали, поки він на волі, треба ловити момент..
Словом, я втекла у Вінницю, ( бо страшно дивитись) а мама спостерігала це дереволазання. Було, за її словами, майже як у Тайші Абеляр.
Обрізав він вершечки і гілки, і на нашій садибі тепер стирчать два високих стовпи. А у сусідів - чотири.Самі стовбури вирішили зрізати взимку. Так деревину можна використати як будівельний матеріал.
І почались у нас чудеса-дива, яких ми ще досі ніколи не бачили.
Спочатку прилетів один лелека. Стоїть на стовпі і цокоче дзьобом. Закидає назад голову. Мабуть, від задоволення.
Потім - ще один.Цокоче  і голову назад закидає. Кажу сусідці: «Тьотя Ніна, не ріжте цю сікору, вони гніздо на весні зроблять.» Вона каже:» добре.Одну залишу.»
Мама дзвонить з села і жаліється, всю ніч не спала. Вийшла на балкон - лелеки сидять на стовпах.Уявляєте , на фоні місяця, вночі, силуети лелек.
А вчора вона знову дзвонить, і знову розповідає, що погано себе почуває, їй самотньо, спека, і тут в трубку чую: «О, та їх вже троє, четверо, П"ЯТЕРО!!!!!!! Мої любі, прилетіли!!!»
На кожному стовпі в наших садибах стояв лелека.
Мамо, а ти кажеш, що самотня.

14.08.08 21:40
Останні новини з нашої садиби. Їх вже семеро. Мабуть, збираються у вирій, прощаються з рідною землею, з нашим селом. Люблять цю земля так само несамовито, як і я.
А може, мені треба сплести сорочки з цвинтарної кропиви і накинути на них? Вони стануть людьми , можливо. Залишаться в селі, можливо.
Одружаться і народять купу дітей, можливо. Діти ходитимуть до школи в сусідньому селі, теж може бути.
А потім біля їхніх хат виростуть високі сікори і ясени, і вони запросять мого брата в четвертих Толика, щоб їх зрізати.
Толик візьме своє причандалля, бо він буде вже не той , хто з колонії, а спеціаліст по обрізці високих дерев (от!); обріже вершечки і бокові гілки.
На садибі з"являться кілька стовпів.
Одного дня до них прилетить якийсь лелека.
А якщо не зупинятися, цікаво, що ще можна вигадати?

Душа моя знову рветься на дві половинки. Одна - залишилась в селі, а друга - з понеділка намагається зрозуміти, як можна так безглуздо витрачати час. Так, як це зазвичай робиться в місті. Зустрічі не з тими, розмови не про те, читання не того - і , як вінець абсурду, телевізор. Бо коли за вікном бачиш лелек на сікорах - телевізор просто зникає з життя.Череда людей, які щось пропонують, лякають, погрожують, запитують, - нікого з них не цікавлять наші відповіді.


Я написала про це в блозі, ніхто його не читав, звісно, але через три роки, на початках моєї вагітності, хтось на тому забутому сайті написав мені листа:" Привіт, остання з племені лелек".  Знайшлися люди, які прочитали мої записи. :)Мало я з тим дописувачем спілкувалась, але те звертання запам"ятала. І в найгірші хвилини моєї післяпологової депресії тільки одне рятувало і допомагало - лелеки. Коли я згадувала, як вони літають над городом, низько-низько, коли я казала собі: " ти остання з племені лелек", і туга відступала. Може я і справді остання з того племені? Лелеки - мій персональний тотем, а фраза " я остання з племені лелек" могла б бути моєю мантрою, я, мабуть, напишу її на стіні чи вишию на сумці, аби постійно нагадувати, що я не роздавлена цивілізацією людська істота, а нащадок давнього українського племені, того, що мало лелек за своїх предків.
Може блог перейменувати? Щоб повсякчас нагадував, хто я і звідки?