Про дощ і пурпурові вітрила

Давно, в минулому житті, я вміла розганяти хмари і зупиняти дощ.
Сьогодні дощ з самого ранку, а у нас заплановано ремонт даху.
Я сумно сиділа на ганку і згадувала, як колись давно, в таборі на березі Десни, ми зашивали небо. Це було просто, бо коли йде дощ, кажуть, що в небі дірка прорвалась. От ми і уявляли собі небо з дірками, а потім ретельно пришивали латки на кожну дірку. Діяло безвідмовно. На останній латці дощ стихав, а потім – припинявся зовсім.
Сьогоднішнє небо було не схоже на ті, деснянські. В ньому не було дірок, дощ лився через один велетенський отвір в центрі купола, просто над нашим селом. А мені згадався інший день, коли я так хотіла, щоб дощ стих, а він – лив безперестанку. Я хотіла ще побути в селі, а родина – негайно їхати, і цей капосний дощ  грав на їхню користь. Сьогодні згадала – як підтвердження марності моїх зусиль.
Втім, мене оці спогади насторожують. В дорослому віці маю повну торбу всього, і перемог, і поразок. Чи не заважає вона мені сприймати світ, так би мовити, об»єктивно. Заважають епізоди з книжок і фільмів, новини і чужий досвід – в цьому я переконалась.І мій досвід – може бути перешкодою теж. Бо якщо я знаю, що зашити небо не вийде, бо не вийшло колись, ну, то так і буде. Але навіть мої перемоги … звичка вивіряти минулим досвідом колись таки підкине «не той», негативний спогад.
Щодня – з чистої сторінки? Забути все і розганяти хмари?
А дощ  давно перейшов, на небі сонце.
Я читала в ЖЖ іронічно-скептичний аналіз «Пурпурових вітрил», мовляв, реальна Ассоль мала нелегке життя, з війнами і таборами, як в СРСР, там за кожним рогом – пастка, а реальний Грей – пив і не приносив гроші у сім»ю, і помер рано.  Згадала це, бо сьогодні брат включив Меладзе, «Оглянитесь, я здесь». Я ще тут понаписувала, але світло вибило, а батарея не тримає, ну і частково зникло, так що мої роздуми про Грін і Ніну якось іншим разом .
Але вчора – просто манія якась, всі розмови про огірки, як привезти, як закрутити, як заквасити. Що ти робиш – огірки закручую. Приїзди в гості – не можу, через день їжджу на дачу огірки вибирати. На море ? А як же огірки, ні, не поїдемо
І я уявила собі, от раптом, на лисогірській вулиці пливе корабель з пурпуровими вітрилами. І прекрасний капітан гукає мені:
- Річко-о-о-о!!!
 А я у відповідь:
- Кришки-банки привіз?Ні?Ну тоді повертай назад, і зніми ці дурнуваті вітрила, я давно хотіла штори в дубовій кімнаті  відремонтувати. Вони знизу підпалені, а оця пурпурова смужка якраз підійде по кольору. Що? Як ти попливеш без вітрил? 5 км до траси. А там маршрутку зупиниш. Всьо, пока, цьом, я не маю часу, в мене огірки.


Мене давно мучить одне питання: Катерині Білокур дозволяли малювати у свята? Чому я впевнена,що ні?

І, до речі,которі тямлять у дощах, притримайте їх хоча б до неділі, щоб ми дах поремонтували.