В країні сподівань і мук твоїх колишніх

Ранок почався з  читання : http://gloria-ma.livejournal.com/219018.html#comments
і http://bell-mess.livejournal.com/89185.html .
Вирішила записати деякі думки на цю тему.

Скоро гримітимуть салюти, носитимуться  з вінками до обелісків, і  битимуть себе в груди зі словами: «Якого ворога МИ здолали». Спікери цих «МИ» виглядають такими гордими, наче це справді вони 5  років підряд знищували людських істот.

Я вирішила написати  про 9 травня наперед, поки не розпочались глобальні дебати « святкувати-не святкувати», і чому чинити так чи інакше. Власне, справа кожного, що святкувати і як. В моїй родини не було традиції святкування в цей день. Святом він став десь в шестидесяті, і мої батьки до цього так і не звикли. Хоч дід і прадід воювали, а татів батько – ще на фінській війні. Правда, я не впевнена, чи носії георгіївської стрічечки знають хоча б щось про фінську війну. Це ж серії "навпаки", з серії «якого ворога ми не здолали». І чи  пам»ятають вони про початок другої світової. Про десятки тисяч трупів, відкопаних з ініціативи німецької окупаційної влади у вінницькому парку. Про спалених живцем в»язнів на хуторі Бутирки. Можливо, вони читали « Читач» Шлінка і серце краялось з жалю до нещасних жінок, яких прирекли на жахливу смерть наглядачки-есесівки.Їм і на думку не спадало, що могло бути навпаки.
«Навпаки» - ключове слово  в цій історії. Не було шахматної дошки, на  якій боролись білі з чорними.  За правду. Були гральні кубики, яким боком випаде – ті і праві. І на кожному боці випадало страждання. Для чорних і для білих,  як кубик впаде. А місце гри – криваві землі, там страждають усі.
І що в підсумку для нащадків ? Святкувати перемогу вбивць Володимира Свідзінського над вбивцями Олени Теліги і Сабіни Шпільрейн ? Чи пом»янути незлим тихим словом Свідзінського, Телігу і  Сабіну? І немовля, що загинуло під час бомбардувань Гамбурга американцями.
Воно теж, в довгому-довгому, аж до краю світу, списку жертв.
Не було в тій війні переможців.
НІчого там святкувати.