І тут, і всюди скрізь погано, бабуня наша встала рано

Бабуня наша встала рано. Раніше за Мефодика. Бо коли о 6.30 в квартирі заздзвонив домофон, Мефодик одразу прокинувся, а я намагалась зрозуміти, що ж сталося. А, нічого особливого.
В домофон дзвонила наша бабуня, а ми думали, що вона спить на своєму ліжку. Але бабуні на те й існують, щоб не спати, зберігати пильність завжди і всюди, і оберігати своїх дітей та онуків від різних прикростей. Наприклад, від аварії на водоканалі.
Встала бабуня рано, а води в крані - нема. Вона пішла по воду, і по дорозі зустріла дідуня з сусіднього під"їзду. Той   дідуньо встав ще раніше, інакше як би він знав, що на сусідній вулиці вода тече просто,  як щойно викопане джерело? І тому негайно потрібно всім набирати воду з криниці, бо водоканал таке джерело швидко не заткне.Потім, спробуйте зрозуміти логіку водоканалу? Раптом вони вирішать, що це джерело - ніяка не труба пошкоджена, а артезіанська свердловина, і взагалі нічого не ремонтуватимуть,і  ми ходитимемо по воду не до криниці, бо яка криниця витримає будинок з 280 квартир, а до того джерела, і черпатимемо квартами, скільки зможемо дістати.
Стихійне лихо прибуло, це всім зрозуміло, тому бабуня внесла в квартиру повне відро і пляшку, і оголосила загальну мобілізацію. На мобілізацію відгукнулись добровольці: Мефодик, бо криниця поряд з гойдалкою, і тьотя Рая, яка тепер з нами живе, тимчасово, і на гойдалку не претендує, тому її призначили водоносом. На щастя, у нас пробка для ванни протікає. Бо інакше б бабуня з Раєю не зупинилися б на трьох відрах, а наносили б повну ванну. І, до речі, за третім разом біля криниці стояла черга охочих до свіжої води. Бабуня хвалила себе за пиильність і вміння вставати рано, бо хто рано встає, тому бог дає, а хто ще раніше встає... ви знаєте цю відому українську казочку? Як татко встали рано і знайшли на дорозі чужий гаманець, і крепко тішились, що бог дав. А синочок з печі запитали, як щодо того, хто встав ще раніше і загубив гаманець? Ага, так воно і вийшло. Не встигли ми поналивати води в чайник і каструлю, як вона, підла, задзюрчала в крані. Ну хто міг подумати, що водоканал такий спритний.
Але це ще не все про сьогоднішній день. Слідкуйте за новинами з нашої хати, далі буде.

Бабуня наша встали рано - 2 .Хроніки сьогоднішнього ранку

Продовження.
Початок:http://rich-ka.livejournal.com/182906.html

Через це раннє вставання  в родині з»явилось багато вільного часу. Ми вирішили провести мозковий штурм, як цей час використати? Поступили пропозиції:
-         мити вікна на балконі , від бабуні,  - відхилено;
-         йти на гойдалку гойдатись, від Мефоді, - відхилено;
-         дивитись серіал і читати ЖЖ, від мене, -  відхилено;
-         читати Марину Левицьку, і дати всім спокій, від тьоті Раї, -  відхилено.
Врешті, найбільше голосів набрала пропозиція  відсутнього сусіда Вадима, оголошена вчора ввечері біля пісочниці, а саме: піти на відкриття Еко-маркету, купити товару на сто гривень і отримати в подарунок продуктовий набір. Персональний склад продуктового набору тримався працівниками в таємниці, мабуть,  боялись, щоб  покупці  передчасно не вмерли від радості.
Для походу в супермаркет була знову оголошена мобілізація, взяли всіх, крім мене. Мефодя йшов, бо в рекламі писалось, що розігруватимуться дитячі велосипеди. Тьотя Рая – щоб наглядати за Мефодею, поки бабуня стоятиме в черзі. Бабуня – як керівник групи. Ну а мені сказали варити картоплю на сніданок.
Я рідко залишаюсь дома сама, взагалі, останні три роки – самотність зовсім не мій стиль життя, тому, щойно організована група покупців вийшла з квартири, я одразу ж взялась до роботи: почитала френд-стрічку, запила читання чаєм, і тільки потім рушила на кухню, варити картоплю. На кухні мою увагу привернув дивний запах, ну, не зовсім дивний, я точно знала, що так пахнути може пригоріла картопля. В когось з сусідів. Бо свою я щойно почала чистити. Ото бувають неуважні люди, точно каструля згоріла! Я відчинила вікно, щоб вигнати набридливі пахощі, поставила свою картоплю варитись і пішла дивитись ранковий серіал. Бо в хаті – нікого нема, а я теж жива людина.
Ощасливлені покупці повернулись з покупками, і продемонстрували склад продуктового набору: пиво, шоколадні кульки для сніданку, «мамо, сьо це?-  маленький пакетик кетчупу» і незмінна складова символу радянських свят – банка зеленого горошку.
-         А що це в нас в кухні пахне? – поцікавилась бабуня.
-         А в сусідів пригоріла картопля!
-         Схоже, вона продовжує горіти, - зауважила спостережлива Рая.
І правда, гіркуватий запах не збирався вивітрюватись з нашої кухні. Навпаки, його ставало все більше і більше. Ми не на жарт захвилювались.
- Може, підеш запитаєш сусідів, - запропонувала бабуня.
- А що запитувати, смердить так, що вони вже давно почули б, це, мабуть, хтось забув вимкнути плиту на кухні, а хто?
Залишалось сподіватись, що цей хтось згадає про забуту картоплю до того, як дим дійде до нашої квартири. Бабуня відкрила вікно на кухні так широко, як тільки можна. Додатково ввімкнула вентилятор. Жодного результату !  Нажахані співмешканки і співмешканці зібрались у вітальні на терміново нараду. Вихід був один – негайна евакуація.
-         Треба подумати , що взяти, ну, якщо доведеться тікати. Щоб не забути важливе, - я приготувалась складати список.
-         Найважливіше в нас – це Мефодик, - Рая внесла першу пропозицію.
Взагалі, я мала на увазі паспорт, картки банківські, телефони. Ну і Мефодик, само собою.  Правда, варто вийти на сходи, подивитись, чи не піднімається знизу дим. Я обережно виглянула з-за дверей, як там?
 А на сходах – тиша і спокій. І свіже чисте повітря.
Містика!
Ми вже не знали, що й  думати. Невже дим піднімається через витяжку? Він що, агент Нікіта, що його ніхто, крім нас не помічає?
Бабуня, затримавши дихання, рушила на кухню по картоплю. Ну, я ж поставила картоплю варити, на сніданок. До того, як народ ходив в супермаркет.
-         А квасоля згоріла, - оголосила бабуня.
-         Яка квасоля? Картопля? Там вариться картопля!
-         Та ні, картопля в порядку. Згоріла квасоля в маленькій каструльці. Я її зранку поставила на борщ. На малесенький вогонь. На найдальшу конфорку. І забула.

Чомусь ми всі довго сміялись. Чи це ранок такий був, чи що, але як, як ми не помітили ту маленьку кастрюльку  в найдальшому кутку плити? І яким дивом все щасливо закінчилось!


Тішить мене в цій ситуації одне, добре, що я не пішла по сусідах, розпитувати в кого горить каструля з бараболею. І пожежну не викликала, теж добре.