Про Падуру, пісню "Гей, соколи " і самовпевнену мене

Давненько збиралась написати про Тимка Падуру хоча б кілька слів. В мене про нього особливі спогади. Я вперше почула ім"я Падури в назві однієї громадської організації, такої, національно-культурного спрямування. Я такі структури не дуже люблю, вони переважно займаються організацією поїздок "туди-назад", а на той час, 2006 рік, я безапеляційно вважала, та й зараз так думаю, що нашій країні потрібно більше правозахисних організацій, таких, які спонукали б людей до активних дій,  а не просто поїхали до Польщі, зайшли в костел, купили на базарі  дешеве шмаття - і додому, готувати концерт для польської делегації. Ну от моя подруга, вчителька, минулого року їздила з такою делегацією до Кракова, і що ж? Якби я не дала їй карту і путівник, то нічого б вона не побачила, окрім базару. Поки приїхали, поки відпочили, поки зібрались, тут автобус поламався, яким мали везли в соляні копальні, і - упс, розійшлися  по кімнатах, їсти-пити- відпочивати. А хостел в центрі Кракова., направо - музей, наліво - музей! . Словом, ви розумієте, на той час дня мене, самовневненої невігластки,  ім"я Тимка Падури було тільки приводом для роздратування.
- Хто такий той Падура? -  допитувалась я.
-  Польский поет, помер в Козятині, - пояснювали мені засновниці організації.

Ну от як тут було не сердитись, якийсь нікому невідомий поляк взяв і помер у Козятині, а його іменем називають громадьку організацію! Згодом у Вінниці відкриють меморіальну дошку на честь Пілсудського, цього я й досі не розумію, бо де Падура, а де Пілсудський з його антиукраїнською політикою! Втім, можливо я про Пілсудського теж чогось не знаю.( Хто такий Падура і за що я його полюбила )

Два слова про енергію і її поповнення

Як тільки  я дописала про Падуру ( де там, дописала, там ще писати і писати), але на сьогодні, мабуть, все, так от, як тільки я дописала про Падуру і вже готова гратись з Мефодем, а  Мефодя, який весь час мого писання смикав мене за руку-ногу та інші частини тіла, і от я встаю , я повністю "до ваших послуг, пане Мефодю", а дехто, не будемо називати його імені, дехто всівся дивитись мультфільм, ото втупився в екран і не реагує на маму зовсім.
То я ще трохи попишу. Бо я тут думала, а питання у мене одне, де взяти енергію. Я навіть Нарушевича почитала, поради для жінок, вишивайте, міряйте одяг, з подругами зустрічайтесь. І що скажу, не підходить. Ні, такі дії дають енергію, але дуже мало, і якась вона , швидкозникаюча.
Шляхом тривалих досліджень на собі , отакий подвиг заради науки, я зрозуміла, що тільки одне заняття дає мені сили і натхнення надовго. Це те, що Сковорода назвав "сродною працею". (Мефодцю, не смикай, зараз допишу). До речі, за нагадування дякую Галі Ткачук і презентації її книжки  в книгарні "Є". ( Мефодцю, я пишу про тьотю Галю, вона тобі ще торбинку подарувала, ще хвилину почекай). То я про що? От написала зранку про Падуру , одразу ж настрій піднявся,  і можна йти гуляти з Мефодем, зустрічатись з подругами по дитячому майданчику, що там ще, вишивати? Вишивати Мефодь не дає. і писати далі - теж.
Нарушевич, ти не прав-в-в-в..............................................................

Про Тимка Падуру і Пілсудського

І що ж їх поєднує, крім Вінниці? Ніби й нічого, хіба що Пілсудський удостоївся честі мати меморіальну дошку на центральній вулиці нашого міста, а Падура - ні. Бо і правда, в цьому місті більше шанують завойовників ніж поетів.
Думаю, вони обидва були масонами. До речі, про Пілсудського точно не знаю, але в той час всі були масонами.Петлюра точно був ( а звідки я про це знаю? не пам"ятаю звідки, у мене пам"ять через Мефодцю нікудишня стала).
А ще їх поєднує  польсько-радянька війна 1920 року! Саме через цю подію Пілсудський отримав меморіальну дошку у Вінниці. А пісня "Гей, соколи" - популярність. Так Вікіпедія пише. Цитую "Пісня отримала велику популярність під час радянсько-польської війни, коли бойові дії велись також на території Західної України.". http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%B9,_%D1%81%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8
Ну тут вони трішки помилились, бойові дії велись не тільки на території Західної України, у Вінниці теж. Але це така вінницька карма, бути для галичан москалями, а для східняків - бандерівцями. Як на мене неважливо, ким ми є для когось, аби для себе були українями.