День віршів

Якимось неймовірним чином сьогоднішній день, а чесніше сказати – його перша половина, бо у другій я вже полізла в депресію, так от його перша половина була днем віршів.
Вранці я випадково прочитала кілька гарних рядків у френд-стрічці, загалом щодо віршів я балована галя, але ці були витончено-сумно-гарно-під настрій.http://misjko.livejournal.com/535980.html
Потім ми з Мефодем рушили гуляти. Йдемо собі на майданчик, я йду пішки, а Мефодь їде на своїй машинці, і раптом перед нами помічаю гарну сумку. Сумка така, в стилі еко-торби, зелена з рожевим обідком і великими ручками, дуже гарні і щось в ній невловимо-хендмейдівське, от той випадок, коли ловиш енергетику речі і розумієш, в одному примірнику, руцями і руці ці не китайські. Але – є таке явище як синхронність, я ж йшла і розмірковувала на тему вишитих курток, думала, що як бачу вишиті куртки, то одразу стереотип – з секонд-хенду. Ну просто в нас одягу мало вишитого продається, а якщо й продається, то надто дорого, і не всі таке люблять, от іду я, так неспішно, бо ж Мефодь поряд на машинці їде, про куртки вишиті думаю, бо на мені, до речі, теж куртка з вишивкою, не секондна, але досить давня, років їй зо 5 і носилась активно, а тепер в ній Мефодя вигулюю, так от, йду я, йду, про кутку думаю, а сумку хендмейдівську бачу..
А ви вже себе запитуєте, ну до чого я веду? Я ж про куртки думала, а побачила сумку.
Але потім я подивилась трішки ліворуч і що я бачу на цій картинці..жінка, та що з сумкою, одягнена у куртку вишиту. Коричневу, а вишивка на спині, бо спереду я не бачила. Малюнок вишитий якийсь абстрактний, мені не дуже сподобалось, от, думаю, знову секонд-хенд. Але ж і сумка дивна, сумка в жінки якась не масова. Я до куртки пильніше придивляюсь, а там , внизу, на спинці – абстрактний малюночок. Жовтенький такий . Тобто вишитий жовтими нитками абстрактний малюночок у вигляді українських слів.
Ви не повірите, у яких куртках ходить по вулицях Вінниці!
Що вишивають на цих куртках.
Це просто нереальна фантастика, бо на куртці, чистісінькою українською мовою жовтими нитками було вишито:

Квітчасте сонце спить в криниці
На мохом встеленому дні.

О-ля-ля!

Пішли ми з Мефодею далі. Бачимо – наша компанія, Діма, Діма і Вова з мамами гуляють у сквері біля Будинку офіцерів. Дімина мама пропонує:
- Давайте он на ті лавочки підемо гратися, там машинки розкласти можна.
Ми всі гуляємо з торбами іграшок, в них – в основному машинки. Різного розміру, кольору і марок. Машинки десь в одному місці складаємо, і діти ними хором граються. Ну такий міні-дитсадок.
Підходимо ми до лавочок, а лавочки новенькі, з спинками, з дерева нефарбованого, а . мабуть, полакованого . Дві нові лавочки, одна навпроти другої. На них – таблички металеві прикріплені. Я спочатку вирішила, що це прізвище спонсора, однак там було інше. На одній табличці були два рядки з вірша, російською мовою, а на іншій лавочці – напис, що вона поставлена в пам'ять про поета-трубадура Влада Клена. І роки життя. Ми порахували, що поет не дожив до тридцяти.
Мене і вірші зворушили, і спосіб, яким друзі, чи рідні, вшанували пам»ять покійного. Замість постамента на могилу ( хоча може й є і постамент), поставили пам»ятник. Люди щодня згадуватимуть його ім»я . І добрим словом.

А ще у сквері, в самому куточку цвіли фіалки. Я вже й не здивувалась.
Мабуть, час брати фотоапарат на прогулянку.