Нєма або наша інвентаризація

Мефодик полюбив дивитись свій фото-альбом. Сідає на стільчик, я кладу альбом на табуретку і він розглядає фотографії , звичайно, з коментарями.
- О,о,о, осьдо!!! - тицяє пальцем у фотку.
-Аня!. Аня! - знайшов Аню.
- Тьотя, тьотя!
- Дяддя!
- Мама!
- Бабунь!

І тут він помічає на фото , якраз біля себе, червону вантажну машинку.
- Осьдо! - кричить і раптом згадує, що давно не бачив червону вантажну машинку , бо червону вантажну машинку в селі залишили, і сповіщає розчарованим голосом:
- Нє-є-ма-а-а.
Я кажу:
- Машинка в селі.
Наступне фото.Побачив зелений м"ячик:
- Нє-є-ма-а-а!
Я:
- М"ячик в селі.
Некст. Побачив круглу книжку-абетку:
-Н-є-є-ма-а-а.
Я :
- Книжку ти порвав.

Так у нас вийшло, що більшість речей з першого року життя Мефодика перейшли в категорію :"нє-є-єма-а-а".
І тут Мефодик помічає на фото книжку про Опудальце, і вже готується сказати своє "нє-є-є-ма-а-а", а я не витримую, біжу по кімнатам, шукаю ту книжку, миттю повертаюсь до сина і у відповідь на його нємання тицяю книжку:
- Є-є-є-є!