Голуби

Ми з Мефодиком на прогулянці годуємо голубів. Сьогодні в дворі побачили голуба, який хворий, мабуть, бо не тікав, коли ми йшли до нього. Я не могла зрозуміти, що з ним, а сусідка сказала, що він сліпий. Так от, йому кидали їжу, а він не міг намацати, клював дзьобом навмання, туди-сюди, і няк не міг попасти в булочку. Потім налетіли інші голуби, і все зжерли. Потім йому знову насипали крихт, і він знову клював навмання. Іноді потрапляв у булочку, іноді – зовсім втрачав орієнтацію, тоді крутився як дзиґа, намагаючись згадати, в якому напрямку їжа.Якось наловчися з тією булочкою, тільки почав їсти, тут Діма з мамою йдуть, Діма ледь на нього не наступив, голуб відскочив і знову мусив починати все спочатку. Шукати свою булочку.
Я ,звичайно, згадала Стуса, і дідуся, який годував голубів. Жити так, щоб голуби сідали на плечі. Ніяк не звикну, що Стуса тепер у школі вчать, мабуть, твори пишуть, плюються. І кольорові миші у школі теж вчать.
А моя подруга Лара сказала б,що я даремно переймаюсь, може той голуб у минулому житті був Гітлером. От тільки ким я була у минулому житті ?Може, сліпим голубом, і тому мені їх тепер шкода?

Налетіли голуби червоні,
позлітались білі голуби
і, обсівши плечі і долоні,
губи виціловують тобі.
Ліпота благого супокою
і відрада світлої душі
поспускали прясла над тобою —
не торкайся їх, не воруши.
Хай лопочуть голубині крила,
хай пороша сонця мерехтить,
бо земля, котра нас породила,
вікувати в святості велить.
Скоро-скоро голуби, як друзі,
донесуть до тебе дух небес,
бризки сонця на вечірнім прузі,
щоб, померши, знову ти воскрес.
Геть обдавши тінню голубою,
хвилею нагірнього тепла,
і пливе земля попід тобою,
без вітрил, керма і без весла.
31.7.
Стус писав це вірш в сізо, а в цей час молодий слідчий «писав» йому антирадянську пропаганду.
А я,між іншим, на волі, і не знайти тридцять хвилин в день, щоб написати бодай щось - ганьба мені. І не сліпа, не треба булочку шукати.
Раптом спало на думку, що пишу прописні істини, читаю сама собі "моралі". Раніше я не любила говорити про щось таке, про високе. Та і зараз, здається мені, що це наче й незручно, писати про любов до України чи про добре ставлення до тварин. Я ж не зодчий цих стін, що я можу, власне, можу дуже мало,майже мізер.І голубу тому я не допомогла, тикала крихти під дзьоба, а пташка хвора, потребує не крихт , а догляду і лікування. Навіть якщо вона була Гітлером в минулому житті. Ну от поїв він, а далі? Ввечері ми його вже не бачили. Чи забився десь у куток, чи став здобиччю кота-собаки. Я не знаю, який кінець цієї історії, і не знаю, яким би він міг бути.Та, колишня я, напевне щось би зробила б, телефонувала б знайомій ветеринарці як мінімум. Я нинішня більше мовчу. І уникаю зайвих рухів. Я нинішня втішаю себе, що колись, коли Мефодик дасть мені виспатись, стане трішки старшим, я знову ....пізнаю саму себе, приберу на кухні і посаджу тридцять трояндових кущів. А крупу нехай переберуть миші.