Потік свідомості... чи дах тече?

Якби не інтернет, я б не дізналась, що авторка мумі-тролів була лесбійкою і чайдл-фрі. Як я люблю такі новини! Правда, правда, такі новини змінюють мій погляд на світ. Я люблю людей, які змінюють мій погляд на світ. Люблю людей,які живуть інакше.
Сама я довго , як на традиційне українське суспільство, була бездітною.Мушу сказати, що не відчувала особливого дискомфорту через відсутність дітей.Останні роки перед Мефодиком моє життя було влаштоване так як я хотіла, з зимою в місті, з літом в селі, з медитаціями, мандрівками, книжками і рукоділлям. Майже ідеал. Чому "майже"? Я час від часу думала , от я не маю сім"ї, дитини, і живу. І мене подобається таке життя. Але ж я не знаю іншого, розумієте, З чим порівняти, як бути чайдл-фрі, якщо дитини ніколи не мали? Як тішитись самотністю без досвіду життя в парі? Взагалі, можна бути щасливою і без порівняння, але ота думка, що я не спробувала, і не знаю, як це - бути мамою.... словом, планети стали , і я маю сина. І в перші місяці свого материнства я читала про мумі-тролів, бо там описано щасливу маму.
Мене та мама не надихнула. Занадто безтурботна вона , щоб не сталося.
А тепер думаю, може тому, що авторка не була мамою? От і вийшло у неї так ідеально. Або на мене післяпологова депресія вплинула. Треба б перечитати на дозвіллі, чи почекати, поки Мефодик підросте і читатимемо разом? Хоча в дитинстві на мене мумі-тролі враження не справили, я в дитинстві була матеріалісткою, вважала їх хворими на голову, як в Богдана Чалого "він на голову хворів, він же з"їсть учителів". На мій сьогоднішній дорослий погляд, мумі накурились чогось для розширення свідомості, іноді виходять з цього стану і тоді на них нападає сум і безнадія. То вони знову чогось нанюхуються (може те "щось " - особливі гормони дитинства:) і повертаються назад, у свій вигаданий світ. Бо, зрештою, ніж журитись втратою дому під час повені, краще уявити себе в мандрівному театрі. Щоб не збожеволіти.
Я ,мабуть, теж божеволію. Я думаю про мумів і мені все більше здається, що в їх житті сталось щось жахливе, щось страшне, що випхало їх з реальності у долину. А у справжньому житті вони всі у божевільні пацієнти, і всі з страшними діагнозами, жерти серійних маньяків, заложники, що випадково вціліли після переможного звільнення, матері, які втратили дітей, і письменники. У письменників книжку в останній момент викреслили з плану видавництва, а це було сто сорокове третє видавництво, в яке вони звертались, і яке , нарешті, вирішило видати їх тритомний роман, і от в останню мить - впав долар чи євро, чи гривня, чи йєна, чи фунт англійський, чи рубель російський, і бідний письменник розуміє, що все, кінець, навіть якщо долар підніметься, він, письменник, вже не може сподіватись і чекати , він, як у Наталки Білоцерківець, надто палко кохав , надто вірші писав, поетів зневаживши, і в Парижі можна померти, але навіщо помирати в Парижі, якщо є районна психлікарня і товариство змучених життям людей, з якими він розігрує сценки з життя вигаданих істот.
До речі, ніхто не цікавився, чому у Мавки немає матері? Батько є, Лісовик, а мати? Верба, що гріє взимку, але не може ні порадити, ні порятувати? Це я до того, що у Олени Пчілки була після пологова депресія і вона, залишивши Лесю на чоловіка, поїхала лікуватись. Боже борони, я її не засуджую, я її розумію, добре, що руки на себе не наклала, а Леся стала письменницею. А інші діти, після яких лікуватись не їздила... геніальних творів не написали.