Філософсько-життєве

В юності я хотіла мати щось неповторне в своєму житті. Унікальний досвід, незвичайних друзів, цікаві пригоди. Не було це бажання відкритим і усвідомленим, десь на рівні підсвідомості я заздрила книжно-фільмовому світу, там люди не шарували картоплю, а обговорювали філософські проблеми , займались творчістю, жили в будинках з старовинними меблями , і часом знаходили старі рукописи на горищі. І ще у них обов"язково була така шкатулка, з пам"ятками, які вони на старості перебирали: записку від коханого, засушену квітку , пожовклі рукавички.
В юності я так хотіла мати спогади. Здавалось мені, що всюди запізнилась, хтось знаходив цікаву роботу, тему, сукню, навіть непристойну пропозицію, а я все жила в ритмі інститут-книжки-город, робила вигляд, що мені це подобається, а насправді тужила за чимось справжнім.
Я просто не вміла бачити.
Я не вміла чути.
Я не вміла спостерігати.

Навколо стільки дивних див, що навіть я маю цікаві спогади. При тому, що останні 30 років живу в одному і тому ж місці, влітку - в селі, і село теж, що в і дні моєї юності.
А скільки в мене спогадів!
Повні шафи хламу, зліва мотлох, справа - непотріб.:) Листівки, газетні вирізки, квитки, запрошення, вельон моєї мами, весільні келихи мого брата, мої дитячі записники, стоси журналів, книжки-книжки-книжки, і спогади-спогади-спогади у моїй пам"яті.

Наповнена тими спогадами по самі вінця.

Як кине хтось червінця, так і поллються.:)

...

Проводжу тут ревізію своїх дитячих мрій на предмет здійснилося чи ні і зрозуміла, чого я ще не зробила у своєму житті.
Я не зняла фільм.
Я в дитинстві мріяла бути кінорежисером.
От думаю тепер,знімати той фільм, чи просто зі списку викреслити.
Зараз мені точно не до фільмів, та раптом це моя карма? Життєве призначення? Раптом я народилась для режисури?
Одне знаю достеменно , езотеричних книг про життєве призначення я точно прочитала багато.
Може моя карма - книжки читати, і я даремно мучусь?