От чого ж мені не спиться?

Завтра знову ходити як сновида, а дехто вночі захоче те," що біля мами ховається, на "ц" починається".
Короткі новини такі:бабуся несподівано захворіла, світло відключили якраз в той момент, коли ми заходили в ліфт, і це щастя, бо ми з Мефодиком туди не зайшли; на пошту не встигла, Миколай до когось прийде з запізненням, ну, він родом з Греції, дорога не близька; на майдачику з"явилось шість!!! досі незнайомих нам діток, віком десь так 3 роки, і головне, вони прийшли з мамами , але без м"ячів та інших іграшок.
І тут в"їхав Мефодик на лісапеті з повним кошиком цяцьок, з м"ячем, машинкою, лялею, гарблями, лопатою і відром. Діти кріпились як могли, мами старанно пояснювали, що "це не твоє" і "ляля буде плакати", ляля - тобто Мефодик, ще старанніше копала пісок лопаткою і насипала у відерце, а м"ячик з машинкою, між іншим, так і лежали в кошику, ну хто ж так робить??? хто це приніс м"яч і ним не грається?напруження досягло апогею, і тоді хлопчик на ім"я Руслан рішуче вдарив ногою по м"ячу, ігноруючи крики своєї мами, і ту ж секунду 5 хлопчиків стояли біля лісапети ( ну точно з цепу зірвались) і розбирали іграшки під акомпонемент мамських жалів , "ох, якби ми досі їздили у колясі, а там кошик, то взяли б машинку/граблі/лопату/...."
Вражена цим татарським набігом я заняла оборону навколо Мефодика і стійко відбивалась від претендентів на червону лопатку. Зелені граблі ми здали, практично, без бою.