Вечірнє

Скільки думок я передумала за день, і нічого не записала.
Живу повільно, наче у сні. Воно й правда,що у сні, бо не пам"ятаю, коли я висипалась. Дуже давно це було.
Бабуся пішла по обіді гуляти з Мефодиком,а я - заклала у пральну машинку, зламала швабру при спробі помити підлогу на кухні, розморозила тісто для печива і - всілась на півгодина почитати. Маріуша Щигела, кого ж іще, моє оптимістичне читання за останні місяці. І знаєте,що сталося?
Я забула про Мефодика.
Так захопилась читанням, що забула про сина. Ні, я не забула його на дитячому майданчику, він з бабусею гуляв. Я забула, що у він у мене є .
Так, наче я перейшла в інший світ, пірнула у книжку з головою, і вже була б там і залишилась, аж раптом якийсь голос нагадав про Мефодика.
Дивне відчуття.
Щось в мені відчуває провину , бо на тридцять хвилин забула про існування сина.

Отже, я завжди про нього пам"ятаю? Навіть коли не згадую, все одно пам"ятаю?
З другого боку - не пожу повірити, що маю дитину. Дивлюсь на нього і здається, що сон. Чи видіння.
Хлопчик з іншої планети вирішив мене відвідати.Звідки він взявся?
А це - МОЯ дитина.

Загадка з дитячого садочка

В дитсадку студентка з педучилища проводила заняття по Андерсену. Читала нам "Гидке каченя", а потім - обговорювали.
Я запам"ятала одне запитання:
- Чому гидке каченя стало лебедем?
Діти ніяк не могли знайти відповідь, яка задовльнила б юну виховательку. А може дівчина не надто ретельно підготувалась до заняття.
Вона вирішила сама відповісти на своє запитання:
- Каченя стало лебедем, бо його викачали в муці, в снігу (є там такі епізоди?:).
Знаєте, це чиста правда, вона дійсно так сказала.
В дитинстві багато чого можна уявити, без особливих зусиль, і історія про каченя, яке обсипають мукою чи попелом, і воно перетворюється на лебедя, - цілком ймовірна для дошкільнят.
Я - не повірила.
Не заперечувала, не обговорювала, просто - не повірила.
Але багато років мучило мене це питання: чому гидке каченя стало лебедем.Десь там, в черзі важливих і не дуже запитань, які я назбирала за своє життя, так от, там, в кінці, завжди крайнім, стояло запитання про гидке каченя.
Я пам"ятаю, як десять років тому, раптом знайшла відповідь.
Був у мене період в житті, схожий на сьогодення, я тоді багато згадувала.
Згадала й цю історію і нарешті збагнула, чому гидке каченя стало лебедем.

Бо воно ним народилось.

Про гидке каченя

В середньому на відгадку у мене пішло 24 роки.
От нащо мені те гидке каченя здалося?
Чи може я шукала відповідь на запитання, як стати лебедем?
Погана новина :лебедем не стають, лебедем народжуються.
Деякі речі неможливо змінити, якби не хотілось.
Я маю на увазі гени та дитячі спогади.
Правда, є психологи, які кажуть, що можна вигадати собі нове дитинство і таким чином отримати позитивні дитячі спогади.
Ха-ха.
"Нове дитинство" все одно формується людиною з урахуванням свого попереднього досвіду, та і не вірю я у подібні вправи.
Це треба команду психологів та купу гіпнотизерів, і все на одну людину. І роки психотерапії.
І - ключове запитання, навіщо?
Щоб збагнути, що лебедем народжуються?