Великий Льох. Спогади 2004

22 листопада 2004 року, десь о 4 ранку я нарешті вийшла з офісу. Майже добу ми їздили по дільницях разом з міжнародними спотерігачами. Потім чекали на протоколи.
Майже 30 приміщень для голосування були блоковані. Невідомі дзвонили у міліцію і сповіщали про вибухові пристрої. Реальних пристроїв знайшли два, в усіх інших випадках просто тягнули час. Люди стояли під дільницями і вперто чекали, доки їх пустять проголосувати.
З тієї ночі пам"ятаю дзвінки з комісій, регулярну перевірку сайту ЦВК і надію, що все буде добре. Я думала, що майже піврічний кошмар під назвою "терористична організація Пора і чесні правоохоронці, або сприяння виборам в Україні і чесні державні службовці" закінчиться перемогою Ющенка. В ніч на 22 листопада я ще вірила в перемогу.
Під вечір мама привезла мені помаранчеву шаль. Вона якраз дов"язала її вранці, і неодмінно хотіла віддати. Щоб я цієї ночі була в її шалі.
Я сиділа в шалі під комп"ютером, ще ми їли торт з помаранчевою трояндою і дивились на сайт ЦВК.
Раз у раз привозили копії протоколів з дільниць.Перемагав Ющенко. А на сайті ЦВК творилось щось дивне. Щось тривожне. Потім результати перестали оновлюватись, і ми розішлися по хатах.
Був тоді повний місяць, чи день-два після. Ясне небо і повний місяць. Я йшла додому і раптом згадала Шевченка: "Сю ніч будуть в Україні родиться близнята"... "Таки будуть"- подумала я. Ніч якраз для народження близнят.
Я добре пам"ятала "Великий льох", бо колись з друзями ми робили інсценізацію. Я була ніби режисером, а потім ще й грала одну з душ, бо виконавиця захворіла. Після численних репетицій я могла зіграти сама будь-який уривок з будь-якого місця.
Тільки я не знала, що колись потраплю у "Великий льох" наяву. Що спостерігатиму власними очима цю дивну містерію українського життя. Де боротимуться двоє братів з однаковими іменами.( Read more... )

Якось я добралась додому. Лягла, не знімаючи маминою помаранчевої шалі з плечей. Я не мала сил її зняти, бо тільки вона могла мене захистити. Мене і всю нашу країну. Від нервового виснаження голос розуму відступив під наступом первісних інстинктів.Материнська любов давала мені захист, десь на містичному рівні, і я вірила в неї, як в єдиний порятунок для всіх.

З сьомої ранку почав волати мобільний.Дзвонили друзі і знайомі. Я скидала дзвінки, бо напевне ці люди хотіли запитати про результати голосування. Я не знала результату, але й нічого доброго вже не чекала.
Близько 9 ранку, побачивши дзвінок від подруги-журналістки, я нарешті взяла трубку . Просто щоб сказати: "Я не знаю результатів голосування!"
- З Днем народження! - сказала вона.