Чогось вчепилась до мене пісенька про "правий ботінок на лєвой ногє".

Ходжу і повторюю, що "мнє нє больно, мнє прікольно".
Чи то я дійсно ходжу в правому на лєвой, чи мені нє больно, а прикольно?
Думаю про смерть.
Смерть як доказ, чи як аргумент. Коли людина помирає, аби відстояти своє право жити.
Або, як у Горіна з Мюнхаузена, коли людину вбивають, аби довести,що вона жива.

А мнє нєбольно, а мнє прікольно.

Отакі ботінки.