Пуха або давненько я про кОтів не писала
Feb. 10th, 2012 10:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaКоли Йона народила чотирьох котенят, дехто з наших знайомих сприйняв це як стихійне лихо.
- Що ж ви будете робити? Куди їх подіти? І в міській квартирі? - плескали в долоні і брались за голову різні "добрі люди".
Йона тихцем плакала.
- Відколи це діти стали стихійним лихом?Це ж радість!
- А хто їх годуватиме?Ти про це подумала? - випоминала їй бабуня
- Ми не дармоїди, - захищалась Йона, - ми відпрацюємо, всіх мишей переловимо.
Бабуня тільки зітхала, ясно, що в місті мишей не ловлять, а до літа - ще треба дожити.
А я не втомлювалась відповідати "добрим людям", що котенят ми понесемо на базар. От якраз навпроти нашого будинку котячий базар є, там котенят всіх беруть, треба тільки доплатити,а потім роздають "даром".
- А ти знаєш, що з ними там роблять? - моя приятелька Наталка була категорично проти котячих базарів, краще потопити, вважала вона, бо на базарі....- в цьому місці вона робила трагічну паузу, великі очі і приголомшувала слухачів страшним повідомленням:
- Вони продають котенят тим, хто тренує мисливських собак!
- Ага, ага, - підтвердила продавчиня цукру, в якої я брала ящик для Йониних пологів, - що вони з ними роблять, ніхто не знає.Я своїх не віддаю,нехай краще на подвір"ї бігають.
Але в нас не було подвір"я.В нас були котенята, четверо, двох хлопчиків і двоє дівчаток, так визначила мама, одразу після їх народження.
- Ну котиків ще можемо віддати до родичів у село, - міркувала мама, - а от кицьок? кицьок доведеться нести на базар.
Тим часом котенята росли собі і не знали,не відали про страхіття, які їх чекали. Вони весело грались, іноді робили шкоду, а потім голосно муркали, вмощувались біля мами Йони і смоктали цицю. Я дивилась на чорно-білий пухнастий клубочок і зі всіх сил відганяла від себе думку про час, коли доведеться з ними попрощатись назавжди. Тобто, я легко могла без них прожити, я старалась не прив"язатись до них, не полюбити, я не хотіла страждати через Йониних дітей, мені досить було турботи про свого сина, але просто подумати, на мить уявити,що такі маленькі, такі беззахисні , такі мммммуркаючі підуть на той базар - було нестерпно.
- Як? Ви досі їх не роздали? - моя подруга Маруся відвідала нас наприкінці грудня і застала ту ж картину, що і завжди - Йона і четверо котенят лежать у кріслі, муркають і тішаться.
- Вони ще дуже маленькі, - захищалась я.Влітку я прочитала у вченій книжці "Все про Йон" ,що котенят треба віддавати в два місяці, тоді вони зможуть прожити без мами.
- Я своїх віддала в півтора! - Маруся років зі сто була власницею надзвичайно плодючої киці.Маруся розбиралась в котенятах як ніхто.Маруся знала, що котячі проблеми треба вирішувати якнайшвидше. Маруся вимагала негайного звіту про наші дії.Ми пояснили їй ситуацію: два коти, дві киці, отже....
- Вони всі киці! - одним реченням, вірніше двома поглядами під котячі хвости, Маруся поховали всі наші надії на щасливий розв"язок.
- Не може бути, - засумнівалась бабуня, - Пухнастик точно кіт, він такий .... до їжі беручкий, і до циці першим прикладається. На думку бабуні, це дві якості були безперечною ознакою макулінності. Та сучасна гендерна теорія з бабусею не погоджувалась, дарма,що Пухнастик перший з усіх кОтів дійшов до кухні і зрозумів, що там є їжа, я зразу тицьнула його мордочкою в молоко, і він днів зо два гордо вичапував до мисочки, влаштовуючи собі приватні перекусі, а інші - й гадки не мали, що на кухні можна знайти замінник маминої циці, точно ж кіт, які сумніви !. Сумніви , як не сумно, грунтувались на вроджених статевих ознаках, які Пухнастик отримав від мами Йони на додачу до своїх лідерських якостей , і на які вказала нам знаюча Маруся. Він був кицею.
Я була в розпачі. Чотири киці! Ніякі сільські родичі тут не допоможуть, а якщо й допоможуть - все одно кОті матимуть забагато шансів потрапити на "курорт", в ліси під Хмільником,туди, куди в наших селах звозять собак і котів, щоб не морочитись з ними.
Потім настала ота страшна ніч, коли в мами раптово піднялась температура, викликали швидку, ледве-ледве збили, мама підписалась,що добровільно відмовляється їхати у лікарню, і що ж? Коти скакали всеньку ніч, а Йона , з завиваннями бігала за ними по кімнатам, брат,що залишився у нас ночувати для моральної підтримки, на ранок тільки й сказав:" Дурдом! ".
Треба було щось вирішувати.
Я намагалась поводитись як доросла.
Я нагадувала собі,що дорослі приймають виважені рішення. Не завжди приємні.
Я повинна щось зробити. З усією рішучістю. Не зважаючи на муркання.
Бо далі так не можна.
Мама лежала у себе в кімнаті і відходила від важкої ночі. Вона й поспати не могла толком через влаштований кицьками філіал божевільні. Нічого, зараз я її порадую.
- На базар? Чому? - на мій подив, хвора мама зовсім не зраділа
- Та вони ж всю ніч тобі спати не давали.
- Вони ж не винні, - мама захищала дітей, людських і котячих, і звинувачувала дорослих: це Йона кричала. От Йону я з задоволенням віддала б на базар, та не візьмуть.
Ось так базар знову відклався на невизначений термін.
Одного дня ,по дорозі на дитячий майданчик з Мефодиком вирішили розвідати ситуацію і заїхали туди, де продавали котів. Далось це мені нелегко, окрім страху,що котенят образять, заморять голодом, згодують псам і т.д.,, додався страх, що вони нікому не потрібні і на базар їх не візьмуть. Що я робитиму з повною хатою кицьок?
Морально готуючи себе до відмови я спрямувала Мефодикову лісапету у базарні ворота.
Огрядна червонощока добродійка сиділа під оголошенням "беру котят\щенков". Біля неї на пофарбованому ядучою зеленою фарбою прилавку стояла клітка з пухнастим кошеням. Напис на клітці свідчив, що кошеня "даром" не віддавали, а таки за гроші, ще й немалі. Я підійшла до тітоньки і несміливо запитала, чи не візьме вона ще кошенят?
- А які у вас кошенята?
-Звичайні. Прості.
Хоч я ненавиджу це слово, " прості" ,чесно, фраза, "вони про простих людей не думають" та ще й виголошена "простою людиною" здатна довести мене до сказу. Але як інакше описати моїх кошенят? Невідомої породи? Чорно-білі ? Чорні? Одне пухнасте? В ту мить мені здалося,що всі ці характеристики означають одне , вони прості. А на базарі, це ж ясно, відколи світ і сонце, на базарі хочуть непростих кошенят. Інакше для чого людям йти на базар?
Почувши мою розмовою з огрядною добродійкою, підійшла ще одна продавчиня:
- Котенята ? Які?
Конкурентка? Я спробувала пояснити, що вже домовляюсь про ціну, але виявилось, що огрядна тітонька в цієї пані "на ставці".
Оце так фокус! Невже торгівля котенятами така прибуткова, що аж працівників наймають? В мене з"явилась крихта оптимізму, може кОтям пощастить?
- Ви приносьте, - підбадьорила мене хазайка, - приносьте хоч у вівторок, хоч через тиждень, я візьму.
- А за скільки? - я знала, що "простих котенят" беруть за гроші, за доплату продавцям.
- Треба на котеня подивитись,котик чи кицьочка, і яке воно, - ухилилялась від відповіді котяча хазяйка.
Я наполягала і вона нарешті здалась:
- Від десяти до тридцяти гривень, а пухнастих берем безкоштовно.Але ви ще трохи їй потримайте, щоб усе їли, вони ще дуже маленькі.
З того дня у нас почався добазарний відлік. Мама всім розповідала, що "Оксана домовилась на базарі", я підраховувала ,скільки ще днів до двох місяців житимуть у нас кОті, а Йона старанно доглядала діток, годувала, вилизувала, і спостерігала за іграми. Здавалось, вона годинами могла дрімати на стільці і дивитись як кОті штурмують тюлі на вікні чи вазони на підвіконні.Найгравшись, вони бігли на кухню, до котячої мисочки, їли рибку чи що там було, і вкладались біля мами смоктати цицю і спати.
- Що ж ви будете робити? Куди їх подіти? І в міській квартирі? - плескали в долоні і брались за голову різні "добрі люди".
Йона тихцем плакала.
- Відколи це діти стали стихійним лихом?Це ж радість!
- А хто їх годуватиме?Ти про це подумала? - випоминала їй бабуня
- Ми не дармоїди, - захищалась Йона, - ми відпрацюємо, всіх мишей переловимо.
Бабуня тільки зітхала, ясно, що в місті мишей не ловлять, а до літа - ще треба дожити.
А я не втомлювалась відповідати "добрим людям", що котенят ми понесемо на базар. От якраз навпроти нашого будинку котячий базар є, там котенят всіх беруть, треба тільки доплатити,а потім роздають "даром".
- А ти знаєш, що з ними там роблять? - моя приятелька Наталка була категорично проти котячих базарів, краще потопити, вважала вона, бо на базарі....- в цьому місці вона робила трагічну паузу, великі очі і приголомшувала слухачів страшним повідомленням:
- Вони продають котенят тим, хто тренує мисливських собак!
- Ага, ага, - підтвердила продавчиня цукру, в якої я брала ящик для Йониних пологів, - що вони з ними роблять, ніхто не знає.Я своїх не віддаю,нехай краще на подвір"ї бігають.
Але в нас не було подвір"я.В нас були котенята, четверо, двох хлопчиків і двоє дівчаток, так визначила мама, одразу після їх народження.
- Ну котиків ще можемо віддати до родичів у село, - міркувала мама, - а от кицьок? кицьок доведеться нести на базар.
Тим часом котенята росли собі і не знали,не відали про страхіття, які їх чекали. Вони весело грались, іноді робили шкоду, а потім голосно муркали, вмощувались біля мами Йони і смоктали цицю. Я дивилась на чорно-білий пухнастий клубочок і зі всіх сил відганяла від себе думку про час, коли доведеться з ними попрощатись назавжди. Тобто, я легко могла без них прожити, я старалась не прив"язатись до них, не полюбити, я не хотіла страждати через Йониних дітей, мені досить було турботи про свого сина, але просто подумати, на мить уявити,що такі маленькі, такі беззахисні , такі мммммуркаючі підуть на той базар - було нестерпно.
- Як? Ви досі їх не роздали? - моя подруга Маруся відвідала нас наприкінці грудня і застала ту ж картину, що і завжди - Йона і четверо котенят лежать у кріслі, муркають і тішаться.
- Вони ще дуже маленькі, - захищалась я.Влітку я прочитала у вченій книжці "Все про Йон" ,що котенят треба віддавати в два місяці, тоді вони зможуть прожити без мами.
- Я своїх віддала в півтора! - Маруся років зі сто була власницею надзвичайно плодючої киці.Маруся розбиралась в котенятах як ніхто.Маруся знала, що котячі проблеми треба вирішувати якнайшвидше. Маруся вимагала негайного звіту про наші дії.Ми пояснили їй ситуацію: два коти, дві киці, отже....
- Вони всі киці! - одним реченням, вірніше двома поглядами під котячі хвости, Маруся поховали всі наші надії на щасливий розв"язок.
- Не може бути, - засумнівалась бабуня, - Пухнастик точно кіт, він такий .... до їжі беручкий, і до циці першим прикладається. На думку бабуні, це дві якості були безперечною ознакою макулінності. Та сучасна гендерна теорія з бабусею не погоджувалась, дарма,що Пухнастик перший з усіх кОтів дійшов до кухні і зрозумів, що там є їжа, я зразу тицьнула його мордочкою в молоко, і він днів зо два гордо вичапував до мисочки, влаштовуючи собі приватні перекусі, а інші - й гадки не мали, що на кухні можна знайти замінник маминої циці, точно ж кіт, які сумніви !. Сумніви , як не сумно, грунтувались на вроджених статевих ознаках, які Пухнастик отримав від мами Йони на додачу до своїх лідерських якостей , і на які вказала нам знаюча Маруся. Він був кицею.
Я була в розпачі. Чотири киці! Ніякі сільські родичі тут не допоможуть, а якщо й допоможуть - все одно кОті матимуть забагато шансів потрапити на "курорт", в ліси під Хмільником,туди, куди в наших селах звозять собак і котів, щоб не морочитись з ними.
Потім настала ота страшна ніч, коли в мами раптово піднялась температура, викликали швидку, ледве-ледве збили, мама підписалась,що добровільно відмовляється їхати у лікарню, і що ж? Коти скакали всеньку ніч, а Йона , з завиваннями бігала за ними по кімнатам, брат,що залишився у нас ночувати для моральної підтримки, на ранок тільки й сказав:" Дурдом! ".
Треба було щось вирішувати.
Я намагалась поводитись як доросла.
Я нагадувала собі,що дорослі приймають виважені рішення. Не завжди приємні.
Я повинна щось зробити. З усією рішучістю. Не зважаючи на муркання.
Бо далі так не можна.
Мама лежала у себе в кімнаті і відходила від важкої ночі. Вона й поспати не могла толком через влаштований кицьками філіал божевільні. Нічого, зараз я її порадую.
- На базар? Чому? - на мій подив, хвора мама зовсім не зраділа
- Та вони ж всю ніч тобі спати не давали.
- Вони ж не винні, - мама захищала дітей, людських і котячих, і звинувачувала дорослих: це Йона кричала. От Йону я з задоволенням віддала б на базар, та не візьмуть.
Ось так базар знову відклався на невизначений термін.
Одного дня ,по дорозі на дитячий майданчик з Мефодиком вирішили розвідати ситуацію і заїхали туди, де продавали котів. Далось це мені нелегко, окрім страху,що котенят образять, заморять голодом, згодують псам і т.д.,, додався страх, що вони нікому не потрібні і на базар їх не візьмуть. Що я робитиму з повною хатою кицьок?
Морально готуючи себе до відмови я спрямувала Мефодикову лісапету у базарні ворота.
Огрядна червонощока добродійка сиділа під оголошенням "беру котят\щенков". Біля неї на пофарбованому ядучою зеленою фарбою прилавку стояла клітка з пухнастим кошеням. Напис на клітці свідчив, що кошеня "даром" не віддавали, а таки за гроші, ще й немалі. Я підійшла до тітоньки і несміливо запитала, чи не візьме вона ще кошенят?
- А які у вас кошенята?
-Звичайні. Прості.
Хоч я ненавиджу це слово, " прості" ,чесно, фраза, "вони про простих людей не думають" та ще й виголошена "простою людиною" здатна довести мене до сказу. Але як інакше описати моїх кошенят? Невідомої породи? Чорно-білі ? Чорні? Одне пухнасте? В ту мить мені здалося,що всі ці характеристики означають одне , вони прості. А на базарі, це ж ясно, відколи світ і сонце, на базарі хочуть непростих кошенят. Інакше для чого людям йти на базар?
Почувши мою розмовою з огрядною добродійкою, підійшла ще одна продавчиня:
- Котенята ? Які?
Конкурентка? Я спробувала пояснити, що вже домовляюсь про ціну, але виявилось, що огрядна тітонька в цієї пані "на ставці".
Оце так фокус! Невже торгівля котенятами така прибуткова, що аж працівників наймають? В мене з"явилась крихта оптимізму, може кОтям пощастить?
- Ви приносьте, - підбадьорила мене хазайка, - приносьте хоч у вівторок, хоч через тиждень, я візьму.
- А за скільки? - я знала, що "простих котенят" беруть за гроші, за доплату продавцям.
- Треба на котеня подивитись,котик чи кицьочка, і яке воно, - ухилилялась від відповіді котяча хазяйка.
Я наполягала і вона нарешті здалась:
- Від десяти до тридцяти гривень, а пухнастих берем безкоштовно.Але ви ще трохи їй потримайте, щоб усе їли, вони ще дуже маленькі.
З того дня у нас почався добазарний відлік. Мама всім розповідала, що "Оксана домовилась на базарі", я підраховувала ,скільки ще днів до двох місяців житимуть у нас кОті, а Йона старанно доглядала діток, годувала, вилизувала, і спостерігала за іграми. Здавалось, вона годинами могла дрімати на стільці і дивитись як кОті штурмують тюлі на вікні чи вазони на підвіконні.Найгравшись, вони бігли на кухню, до котячої мисочки, їли рибку чи що там було, і вкладались біля мами смоктати цицю і спати.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-02-10 08:41 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-12 10:59 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-10 09:19 pm (UTC)ажаю їм щасливої котячої долі!
no subject
Date: 2012-02-12 11:00 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-10 10:33 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-12 11:01 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-10 10:43 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-12 11:02 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-11 01:56 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-12 11:03 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-12 01:52 pm (UTC)