Конспект вчорашнього дня
Oct. 23rd, 2011 10:18 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaЗранку Наташа телефонує:
- Тут ваша машина приїхала!
Я , правду кажучи, злякалась.Яка машина? Звідки приїхала? Чому Наташа, зі свого вікна два квартали ліворуч, побачила машину, яка приїхала до нас?
А потім я зацікавились, а що ж це за машина? Восени машини часто привозять щось осінньо-овочеве,наприклад, капусту і яблука. Нам хтось привіз капусти? Яблук? Навіщо? У нас своїх - повний балкон, і ще в селі в льоху ящики стоять.
Наташа завжди каже, що найкращий спосіб щось дізнатись - прямо запитати. От і я вирішила скористатись її життєвим принципом, взяла і прямо запитала:
- Яка машина?
- Як яка, - здивувалась Наташа, - Мефодикова, тобто Ярославова, ну, та, що в селі була.Я її привезла і тепер можу Мефодику передати.
Ура! Парад подарунків для Мефодика продовжується!
У Наташі в селі кілька років живе диво-машина, велика вантажівка з причепом, такий дитячий самосвал. Наташа її Ярославу збиралась подарувати,сину своєї подруги Наташі ( думаєте, забагато в нас Наташ? А нам якраз досить:). Але, сталося непередбачуване. Вона купила машину заздалегідь, щоб не бігати в останній день в пошуках подарунку, і забула в селі. Я досі не можу зрозуміти, чому машина в село поїхала? Навіщо? Думала-думала, і зрозуміла.Відгадка, насправді, просто.
Просто машина забажала подаруватись Мефодику з самого початку. Ще й Мефодика не було, а вона вже мріяла, як буде з ним гратись. І сховалась в селі від Ярослава.
Ні, ви не подумайте нічого такого. Ярослав чудовий хлопчик! Просто чудовий. Але він цьоріч вже першокласник, на машину часу не вистачить. І минулого року він теж був занятий. У нього кун-фу, малювання, музика, і "кружок по фото". А машину що ? Дома сумуватиме?
- Нізащо! - вирішила машина, - я краще два-три роки в селі постою на полиці, зате потім цілими днями гратимусь з Мефодиком.
І саме вчора настав великий день воз"єднання машини і Мефодика.
Правда, спочатку ми пішли на базар. Купили молока, яєць, і Йоні коробку. Якщо чесно, то коробку Йоні нам подарували. Тітонька, що торгує маслом, має в хаті аж дві Йони і семеро йоненят. То ж вона ,співчуваючі нашій радості, майбутнім Йониним пологам, :) подарувала коробку , аби Йоні зручно було з котенятами там жити.
І тут з"ясувався мій тактично-стратегічний прорахунок. Молоко і яйця я поклала в кошика під візочком. А коробку? Коробку несла в руках. А машинку куди класти?Довелось повертатись додому, викликати бабуню і врочисто передавати їй усі наші надбання.
А потіи ми пішли на майданчик, трішки погойдались на гойдалці, аж тут - машина з тітонькою Наташею йде! Та-а-а-а-а-ака ве-е-е-е-е-елика!!!!! Пісок можна возити, і Йона теж вміститься у кузов.
Мефодик як побачив машину - одразу в руки взяв і вже не хотів випускати. Я його розумію, машини, вони такі, краще тримати при собі. Я ледве вмовила віддати мамі хоча б кузов! Бо все це добро у візочок не вміщалося.
Наташа каже:
- Мені треба собачку в чоботах поміняти!
А де в нас найкращі специ по собачках? Звичайно на базарі.
І ми знову пішли на базар. Я, Наташа, Мефодик і машина в двох частинах, кабіна у Мефодика, а кузов - на ручці візочка, в пакеті висить.
Зустрічаємо ми палатку з різними котячими причандаллями.
І я згадую, що у Йони пісок закінчується.
- Є у вас пісок для Йони, - запитую продавчиню.
- Є, - каже вона, - але тільки великі упаковки.
Ну, це не страшно, ми ж яйця з молоком віддали бабуні, купили велику упаковку піску і поклали в кошичок під візочком.
Підходимо до майстра по собачках, Наташа в сумочці мац-мац, а гаманця нема.!
- Дома забула, треба повертатись.
Машина, в двох частинах, Мефодик, я і Йонин пісок вирішили Наташу провести . Щоб їй не скучно було йти два квартали ліворуч.
Йдемо собі помаленько, різні важливі питання обговорюємо,наприклад, Йонине нестримне прагнення котячий рід продовжувати, ага, без неї всі вимруть, і тоді в світі запанують миші,:) вже до Наташиного будинку дійшли, як повертаюсь я до Мефодика , а він - спить. Міцно тримаючи в руках кабіну від машини. Просто в літньому візочку, прогулянковий варіант.
Що робити? Я починаю візочок розкладати, але ж у кошику - Йонин пісок! Велика упаковка! Витягаю пісок, чіпляю на ручку візочка. На другій вже висить пакет з кузовом, і ще там грабельки в комплекті.
- Раз ви спите, - каже Наташа, - то почекайте, поки я гаманець візьму.
А нам вже байдуже, можемо спати і біля Наташиного будинку.
Гулямєо туди-сюди, дочікуємось Наташу, рушаємо далі.Мефодик з кабіною від машини, я з візочком, Наташа з гаманцем, кузов від машини на лівій ручці візочка, і Йонин пісок на правій.
Але в нас знову була тактично-стратегічна помилка. Ми не знали, що фірма-виробник Йониного піску не врахувала його можливе транспортування на ручці від візочка. Це серйозний недогляд, скажу я вам, треба їм обов"язково написати, а може й компенсацію попросити.
Рівно через двісті метрів нашої урочистої ходи, моя баба сказала б :"чистий циганський табір", паперові ручки від Йониного піску тріснули і пісок опинився на проїжджій частині вулиці. Добре, що там в цей момент ніхто не їхав.
- Я буду нести пісок, - каже Наташа.
Це було мудре рішення, бо досі вона опікувалась тільки гаманцем у сумочці, а я - візком, Мефодиком з кабіною від машини, кузовом від машини в пакеті на лівій ручці візка, і Йониним піском - на правій, тобто, вже не на правій, а на проїжджій частині вулиці, по якій в той момент ніхто не їхав.
Коли ми в"їхали у двір, не вистачало тільки оркестру!
Мефодик залишився спати біля під"їзду, у візочку. Спав він настільки міцно, що навіть дозволив забрати з рук кабіну від машини, яка нарешті воз"єдналась з кузовом, і разом з Йониним піском і Наташею поїхала в нашу квартиру, де насмерть перелякала бабунею.
- А де дитина? - спитала спантеличена бабуня у Наташі, - йому час спати!
- Він спить. Давно. Під під"їздом.
- Заморозять дитину, - тільки й встигла подумати бабуня, - як Наташа швиденько залишила свою дорогоцінну ношу( об"єднану в одне ціле машину в пакеті і Йонин пісок, 5 кг), і рушила назад.
На вулицю.
До нас.
До нових пригод.
- Тут ваша машина приїхала!
Я , правду кажучи, злякалась.Яка машина? Звідки приїхала? Чому Наташа, зі свого вікна два квартали ліворуч, побачила машину, яка приїхала до нас?
А потім я зацікавились, а що ж це за машина? Восени машини часто привозять щось осінньо-овочеве,наприклад, капусту і яблука. Нам хтось привіз капусти? Яблук? Навіщо? У нас своїх - повний балкон, і ще в селі в льоху ящики стоять.
Наташа завжди каже, що найкращий спосіб щось дізнатись - прямо запитати. От і я вирішила скористатись її життєвим принципом, взяла і прямо запитала:
- Яка машина?
- Як яка, - здивувалась Наташа, - Мефодикова, тобто Ярославова, ну, та, що в селі була.Я її привезла і тепер можу Мефодику передати.
Ура! Парад подарунків для Мефодика продовжується!
У Наташі в селі кілька років живе диво-машина, велика вантажівка з причепом, такий дитячий самосвал. Наташа її Ярославу збиралась подарувати,сину своєї подруги Наташі ( думаєте, забагато в нас Наташ? А нам якраз досить:). Але, сталося непередбачуване. Вона купила машину заздалегідь, щоб не бігати в останній день в пошуках подарунку, і забула в селі. Я досі не можу зрозуміти, чому машина в село поїхала? Навіщо? Думала-думала, і зрозуміла.Відгадка, насправді, просто.
Просто машина забажала подаруватись Мефодику з самого початку. Ще й Мефодика не було, а вона вже мріяла, як буде з ним гратись. І сховалась в селі від Ярослава.
Ні, ви не подумайте нічого такого. Ярослав чудовий хлопчик! Просто чудовий. Але він цьоріч вже першокласник, на машину часу не вистачить. І минулого року він теж був занятий. У нього кун-фу, малювання, музика, і "кружок по фото". А машину що ? Дома сумуватиме?
- Нізащо! - вирішила машина, - я краще два-три роки в селі постою на полиці, зате потім цілими днями гратимусь з Мефодиком.
І саме вчора настав великий день воз"єднання машини і Мефодика.
Правда, спочатку ми пішли на базар. Купили молока, яєць, і Йоні коробку. Якщо чесно, то коробку Йоні нам подарували. Тітонька, що торгує маслом, має в хаті аж дві Йони і семеро йоненят. То ж вона ,співчуваючі нашій радості, майбутнім Йониним пологам, :) подарувала коробку , аби Йоні зручно було з котенятами там жити.
І тут з"ясувався мій тактично-стратегічний прорахунок. Молоко і яйця я поклала в кошика під візочком. А коробку? Коробку несла в руках. А машинку куди класти?Довелось повертатись додому, викликати бабуню і врочисто передавати їй усі наші надбання.
А потіи ми пішли на майданчик, трішки погойдались на гойдалці, аж тут - машина з тітонькою Наташею йде! Та-а-а-а-а-ака ве-е-е-е-е-елика!!!!! Пісок можна возити, і Йона теж вміститься у кузов.
Мефодик як побачив машину - одразу в руки взяв і вже не хотів випускати. Я його розумію, машини, вони такі, краще тримати при собі. Я ледве вмовила віддати мамі хоча б кузов! Бо все це добро у візочок не вміщалося.
Наташа каже:
- Мені треба собачку в чоботах поміняти!
А де в нас найкращі специ по собачках? Звичайно на базарі.
І ми знову пішли на базар. Я, Наташа, Мефодик і машина в двох частинах, кабіна у Мефодика, а кузов - на ручці візочка, в пакеті висить.
Зустрічаємо ми палатку з різними котячими причандаллями.
І я згадую, що у Йони пісок закінчується.
- Є у вас пісок для Йони, - запитую продавчиню.
- Є, - каже вона, - але тільки великі упаковки.
Ну, це не страшно, ми ж яйця з молоком віддали бабуні, купили велику упаковку піску і поклали в кошичок під візочком.
Підходимо до майстра по собачках, Наташа в сумочці мац-мац, а гаманця нема.!
- Дома забула, треба повертатись.
Машина, в двох частинах, Мефодик, я і Йонин пісок вирішили Наташу провести . Щоб їй не скучно було йти два квартали ліворуч.
Йдемо собі помаленько, різні важливі питання обговорюємо,наприклад, Йонине нестримне прагнення котячий рід продовжувати, ага, без неї всі вимруть, і тоді в світі запанують миші,:) вже до Наташиного будинку дійшли, як повертаюсь я до Мефодика , а він - спить. Міцно тримаючи в руках кабіну від машини. Просто в літньому візочку, прогулянковий варіант.
Що робити? Я починаю візочок розкладати, але ж у кошику - Йонин пісок! Велика упаковка! Витягаю пісок, чіпляю на ручку візочка. На другій вже висить пакет з кузовом, і ще там грабельки в комплекті.
- Раз ви спите, - каже Наташа, - то почекайте, поки я гаманець візьму.
А нам вже байдуже, можемо спати і біля Наташиного будинку.
Гулямєо туди-сюди, дочікуємось Наташу, рушаємо далі.Мефодик з кабіною від машини, я з візочком, Наташа з гаманцем, кузов від машини на лівій ручці візочка, і Йонин пісок на правій.
Але в нас знову була тактично-стратегічна помилка. Ми не знали, що фірма-виробник Йониного піску не врахувала його можливе транспортування на ручці від візочка. Це серйозний недогляд, скажу я вам, треба їм обов"язково написати, а може й компенсацію попросити.
Рівно через двісті метрів нашої урочистої ходи, моя баба сказала б :"чистий циганський табір", паперові ручки від Йониного піску тріснули і пісок опинився на проїжджій частині вулиці. Добре, що там в цей момент ніхто не їхав.
- Я буду нести пісок, - каже Наташа.
Це було мудре рішення, бо досі вона опікувалась тільки гаманцем у сумочці, а я - візком, Мефодиком з кабіною від машини, кузовом від машини в пакеті на лівій ручці візка, і Йониним піском - на правій, тобто, вже не на правій, а на проїжджій частині вулиці, по якій в той момент ніхто не їхав.
Коли ми в"їхали у двір, не вистачало тільки оркестру!
Мефодик залишився спати біля під"їзду, у візочку. Спав він настільки міцно, що навіть дозволив забрати з рук кабіну від машини, яка нарешті воз"єдналась з кузовом, і разом з Йониним піском і Наташею поїхала в нашу квартиру, де насмерть перелякала бабунею.
- А де дитина? - спитала спантеличена бабуня у Наташі, - йому час спати!
- Він спить. Давно. Під під"їздом.
- Заморозять дитину, - тільки й встигла подумати бабуня, - як Наташа швиденько залишила свою дорогоцінну ношу( об"єднану в одне ціле машину в пакеті і Йонин пісок, 5 кг), і рушила назад.
На вулицю.
До нас.
До нових пригод.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-10-23 03:32 pm (UTC)Мефодику добре, що він спить на вулиці :))
no subject
Date: 2011-10-23 03:56 pm (UTC)no subject
Date: 2011-10-23 04:41 pm (UTC)а от оркестр би не завадив - то ж зазвичай, почуваєш себе таки переможцем, коли обвішаний сумками-пакетами (і машинами) добираєшся до кінцевого пункту :)
no subject
Date: 2011-10-23 07:37 pm (UTC)