Коли відьом палили при народі....
Apr. 26th, 2009 09:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaЗаголовок цієї замітки - цитата з вірша Ліни Костенко "Кольорові миші". А деякі висновки щодо причин переслідування відьом взяті з книги Катерини Диси "Історія з відьмами". Чому переслідували відьом? Ким були ті люди, яких переслідували як відьом? Пишу "люди", бо з дослідження вже вичитала, що майже в однаковій мірі переслідувались як жінки, так і чоловіки. А я пам"ятаю з дитинства шедевр антирелігійної пропаганди "Тьху, не навроч", в якому стверджувалось, що переслідували виключно жінок. Наводились факти, що в деяких європейських містах взагалі винищили всіх жінок, навіть дітей.
За статистикою, яку наводить Катерина Диса, навіть у таких країнах , як Данія, Англія й Угорщина, де абсолютну більшість потерпілих від переслідувань становили жінки,10-15% обвинувачених все-таки були чоловіками. Загалом же в європейських країнах серед притягнутих до суду за відьомство було 20-30 % чоловіків. Цікаво, що в Росії в XVII сторіччі 70% обвинувачених становили чоловіки.В українських землях чоловіки становили 22% всіх обвинувачених у відьомстві.
А тепер - про "палили". Авторка дослідила документи щодо судів над відьмами в українських воєводствах Речі Посполитої і стверджує, що в переважній більшості в Україні відьом не палили. Якось судді не мали такої дурної звички. Найчастіше людям, звинуваченим у відьомстві, стинали голову. Швидко і порівняно безболісно (порівняно з спаленням живцем) . Ще частіше - шмагали різками (судді і тут проявляли гуманність, якщо присуджували до великої кількості різок (200), то покарання мали розтягти на кілька місяців ( кожного місяця по 50). А найбільш поширеним покаранням було церковне покаяння і обіцянка більше не займатись відьомством. Тут суд пояснював відьмі чи відьмаку, якщо вдруге зловлять, то вже спалять живцем. А поки - йдіть і більше не грішіть.
Отакий мирний характер мало українське полювання на відьом. Звичайно, авторка може стверджувати щось тільки на підставі документів, які збереглись в наших і ненаших архівах. І говорити про ті випадки, які потрапляли на розгляд судів. А справи, які згоріли? А відьми, яких спалили без суду ? В книзі наводиться випадок , коли жінку , звинувачену у відьомстві, хотіли спалити одразу, але зупинились, бо вона "козацька вдова". А ті випадки, коли не зупинились? Хто вів їх облік і чи вів взагалі?
Підлито, пісипано, замовлено, причаровано, словом, пороблено й задавнено - з такими звинуваченнями відьом звертались українські люди до суду. Авторка трактує ті звинувачення переважно з реалістично-практичного погляду . Або наклеп, забобони, або злочини кримінальні, отруєння, наприклад.
А зайшла б вона в перше-ліпше село на Поділлі. На початку двадцять першого сторіччя. Отут їй би розказали, що відьма може пісипати, а що - підлити. З повною вірою у результат.
Хоча я не згодна з поясненням більшості випадків зафіксованого відьомства як обмови, забобонів, чи непорозуміння, моя щира дяка авторці за весь той фактичний матеріал, який вона зібрала і навела в своїй книзі. Дійсно, тут вже можна вести дискусії, чи були ті всі випадки дійсно "чарами", чи ввижалось свідкам. Але є на підставі чого дискутувати, панове, є про що сперечатись.
Наприклад, в судових справах знайшли освідчення відьми про польоти на шабаш. Як щира шанувальниця Сапковського, я вірю, що відьми на шабаш літали. Як це технічно робилось - не уявляю. Але ж і телевізор нашим предкам здавався б відьомською вигадкою, чимось надприродним.
А от Катерина Диса пише, що жінку тортурами замучили, от вона і почала марити. А в маренні всіляких нісенітниць на себе наговорили.
Це, між іншим, рідкісний випадок на українських землях. Не польоти на шабаш, ні, а тортури. Їх в наших краях застосовували рідко. Тому що гуманні? Може й так. Та в книзі наводиться ще одна версія. Послуга ката були з недешевих, не всяке місто могло собі їх дозволити. От і вірила на слово потенційним відьмам, і відпускали їх під чесне слово .
За статистикою, яку наводить Катерина Диса, навіть у таких країнах , як Данія, Англія й Угорщина, де абсолютну більшість потерпілих від переслідувань становили жінки,10-15% обвинувачених все-таки були чоловіками. Загалом же в європейських країнах серед притягнутих до суду за відьомство було 20-30 % чоловіків. Цікаво, що в Росії в XVII сторіччі 70% обвинувачених становили чоловіки.В українських землях чоловіки становили 22% всіх обвинувачених у відьомстві.
А тепер - про "палили". Авторка дослідила документи щодо судів над відьмами в українських воєводствах Речі Посполитої і стверджує, що в переважній більшості в Україні відьом не палили. Якось судді не мали такої дурної звички. Найчастіше людям, звинуваченим у відьомстві, стинали голову. Швидко і порівняно безболісно (порівняно з спаленням живцем) . Ще частіше - шмагали різками (судді і тут проявляли гуманність, якщо присуджували до великої кількості різок (200), то покарання мали розтягти на кілька місяців ( кожного місяця по 50). А найбільш поширеним покаранням було церковне покаяння і обіцянка більше не займатись відьомством. Тут суд пояснював відьмі чи відьмаку, якщо вдруге зловлять, то вже спалять живцем. А поки - йдіть і більше не грішіть.
Отакий мирний характер мало українське полювання на відьом. Звичайно, авторка може стверджувати щось тільки на підставі документів, які збереглись в наших і ненаших архівах. І говорити про ті випадки, які потрапляли на розгляд судів. А справи, які згоріли? А відьми, яких спалили без суду ? В книзі наводиться випадок , коли жінку , звинувачену у відьомстві, хотіли спалити одразу, але зупинились, бо вона "козацька вдова". А ті випадки, коли не зупинились? Хто вів їх облік і чи вів взагалі?
Підлито, пісипано, замовлено, причаровано, словом, пороблено й задавнено - з такими звинуваченнями відьом звертались українські люди до суду. Авторка трактує ті звинувачення переважно з реалістично-практичного погляду . Або наклеп, забобони, або злочини кримінальні, отруєння, наприклад.
А зайшла б вона в перше-ліпше село на Поділлі. На початку двадцять першого сторіччя. Отут їй би розказали, що відьма може пісипати, а що - підлити. З повною вірою у результат.
Хоча я не згодна з поясненням більшості випадків зафіксованого відьомства як обмови, забобонів, чи непорозуміння, моя щира дяка авторці за весь той фактичний матеріал, який вона зібрала і навела в своїй книзі. Дійсно, тут вже можна вести дискусії, чи були ті всі випадки дійсно "чарами", чи ввижалось свідкам. Але є на підставі чого дискутувати, панове, є про що сперечатись.
Наприклад, в судових справах знайшли освідчення відьми про польоти на шабаш. Як щира шанувальниця Сапковського, я вірю, що відьми на шабаш літали. Як це технічно робилось - не уявляю. Але ж і телевізор нашим предкам здавався б відьомською вигадкою, чимось надприродним.
А от Катерина Диса пише, що жінку тортурами замучили, от вона і почала марити. А в маренні всіляких нісенітниць на себе наговорили.
Це, між іншим, рідкісний випадок на українських землях. Не польоти на шабаш, ні, а тортури. Їх в наших краях застосовували рідко. Тому що гуманні? Може й так. Та в книзі наводиться ще одна версія. Послуга ката були з недешевих, не всяке місто могло собі їх дозволити. От і вірила на слово потенційним відьмам, і відпускали їх під чесне слово .
