rich_ka | Просто Нюся. Мамина версія

Мама взялась за спогади, щоб я мала матеріал для своїх літературних вправ, і написала про Петра і Нюсю.
Отже, її версія.

В перші повоєнні роки в селі особливо відчувалася нестача чоловіків, а тому ті, що підросли за війну, і ті, що повернулись навіть з пораненням чи контузією мали великий вибір дівчат різного віку і різних статків. Одним з таких парубків був Петро Бевз, Петя, як його називали в селі. Наймолодший син Івана, який мав найбільшу в найближчих селах пасіку, багато землі, коней, худоби і восьмеро дітей. Така кількість дала можливість уникнути розкуркулення – до початку колективізації велике господарство було розділене між старшими дітьми. А молодшим, в тому числі і Петі, залишився статус хазяйського сина.
Високий, статний, голубоокий, зі світлим густим чубом – мрія багатьох сільських дівчат. Але Петі впала в очі сімнадцятирічна Нюся – Михальова – так її звали по вітчиму. Теж вродлива, з довгою товстою чорною косою, чорними бровами і голубими очима. Петя втратив голову і вирішив засилати сватів.
Але рідна мама, Ганка, сказала категоричне «ні», і навіть пригрозила накласти руки на себе, якщо син не послухається. Нюся була не з хазяйського роду. Михальо вважався лінивим чоловіком, якого влаштовувало життя таке, яке було і більшого він не прагнув. Мама Ганка не хотіла невістки від Михалів, які не тільки не мали дорогого «шмаття» (так називали спідню білизну з домотканого полотна), але й те, що мали, не вміли до ладу випрати і навіть розвішати за всіма сільськими правилами. Варто сказати, що села наше досить патріархальне , і до цих пір основним мірилом моралі є «а що люди скажуть».

Тим більше, що вільних дівчат в селі було багато, і хазяйських дочок теж. Вибір Ганки випав на Грицеву Фросину, дочку теж заможного і багатого на синів і дочок чоловіка, яка була наймолодшою. Грицеві не вдалося уникнути репресій, він був висланий в Улан-Уде, але оскільки відзначався працьовитістю і спокійною вдачею та розсудливістю, перед війною повернувся в село.
Дарма, що Фросинин батько все життя носив штани з домотканого полотна, дарма, що після війни він був не багатший за Михаля, але він належав до хазяїв, а Фросина мала статус вищий, ніж Нюся, дарма що була старша і зовсім негарна.
Фросина і все – незворушна позиція Ганки-мами.
Петя, як показали наступні роки, любив Нюсю як своє життя, але протистояти матері не міг. Додому привести мати не дозволяла, а в Михаля велика родина – Нюся найстарша, а хата мала.
І ось весілля. Ходили чутки, що Нюся зустрічалася з Фросиною, Ганкою, але весілля відбулось. Петя женився на хазяйській дочці.
Через кілька місяців по весілля зустрічі Петра з Нюсею відновилися і весною 1949 вона народила сина. Петро розривався між мамою-дружиною і коханою з сином. Справедливості ради варто відмітити, що виходу в нього і рішучості для дій не було.

Йшли роки. Нюся купила маленьку хатину, бідувала з сином. Петро приходив до неї, навіть кілька дні вжив, а потім повертався додому – там звичне життя, стельмашня, - був майстровитим.
Пройшло десь років сім-вісім. До села приїхав молодий красивий парубок – Баб»юк Степан, сам з сусіднього села, він вподобав Нюсю. Дарма, що старша на вісім років, що покритка, має байстрюка. Полюбив і все. Щоб не робив Петро, і плакав, і обіцяв, що повернеться до Нюсі, скандалив, просив – не допомогло. Закохані одружились. Оскільки в селі вони не мали спокою від Петра, мусили виїхати в Одеську область. Через кілька років почали приїжджати в село машиною, наче благополучні.
А Петро жив з Фросиною. Почав заглядати в чарку і з п»яних очей плакати за Нюсею і синочком. Фросину не любив. Не ходили вони в гості, не кликали до себе. Обоє працьовиті, старанні, мали гарний будинок і жили б досить спокійно, якби між ними була б хоч крапля любові. Треба віддати належне Фросині, вона приймала Петрового сина як рідного, а своїх дітей не мала.
Йшли роки. Всі зістарились. Син Петра і Нюсі в Одеській області одружився, приїздив з онуками до родичів, заходив до батька. Петро плакав за Нюсею, розповідав як любить її сина і внуків.
Десь коли всім вже було за шістдесят раптово померла Фросина. На другий день після похорону Петро дає телеграму Нюсі, вона на той час була вже кілька років розлучена. Чоловік пішов до молодшої. Через тиждень після похорону в селі з»явилась Нюся. Наше патріархальне «високоморальне» село сприйняло це як належить. Адже навіть маленькі діти знали, що в діда Петра є жінка, яку він любить все життя. Тому всі вважали, що буде справедливо, коли ці закохані, які пронесли свої почуття через все життя, на старість будуть щасливі разом.

Але час, на жаль, зробив свою чорну справу. Петро звик до дружини, яка постійно була дома, нікуди не ходила через слабке здоров»я і через замкнуту вдачу. А Нюся любила спілкуватись. Повернувшись в село через тридцять років вона, попоравшись по господарству йшла до своїх подруг, часто там засиджувалась, інколи ночувала.
В хаті почались сварки. Проживши різні життя ніхто з них не хотів поступатись заради колишньої любові, яку, або згадку про яку, вони пронесли через все життя. Петро почав пити, і через шість місяців Нюся повернулась назад у Одеську область..