![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaПродовжую свою освіту.
В моєму дитинстві жанр "книжки для дівчаток" був мало популярний. Я згадую "Дінку", Ясочку, "Дівчинку в бурхливому морі", ну і численні життєписи піонерок-героїв, бідолашних дітей, в яких війна забрала і дитинство, і життя. Це були сумні оповідки, хоча в кожній траплялися "мирні" розділи про дівчаче життя до війни. Пам"ятаю Гулю Корольову, яка долала страх перед стрибком з вишки, а ще змагалсь з шкільними науками. Це була, мабуть, найбільш життєва розповідь. Чомусь мій брат вважав, що я обов’язково мушу її прочитати. В нього в класі «Четверта висота» була в списку літератури для позакласного читання, і він годинами муштрував мене запитаннями з життя бідної Гулі. В якому віці Гуля почала зніматись в кіно? А як називався той фільм? Як бачите, минуло років з сорок, а я й досі все це пам»ятаю.:) От згадала, як Гуля витратила всі гроші, які мама дала на літній табір, і потім картала себе, що не вміє економити. Але то все нівелювалось її подвигом. Оце, на мою думку, найбільше зло радянської літератури. В ній дуже мало розповідалось про буденне життя , про те, як налагодити спілкування в родині, чи стосунки з друзями. Бо буденне життя мало одну функцію - підготовку до подвигу, до героїчної смерті в бою заради Вітчизни. Мало значення тільки те, що допомагає здійснити подвиг. Книжка про Гулю Корольову називалась «Четверта висота». Четверта висота – це висота її героїчної смерті, але авторка побудувала розповідь таким чином, що і здача екзамену, і стрибок з вишки, і що там ще – називались висотами, першою, другою, третьою, які Гуля долала, аби, нарешті, загинути, взявши четверту висоту.
А тепер я читаю «Невгамовну Кейті» С’юзен Кулідж, в перекладі Володимира Чернишенка . Старша сестричка розповідає молодшій, які треба спілкуватись з дітьми: «Ти повинна збагнути, що не можна напучувати дитину, читаючи їй мораль. Ні, лише проживаючи з нею життя і допомагаючи: трішки тут, трішки там, трішки ще десь, щоб зробити її життя і її саму кращими. «
Мені хочеться повернути час назад і записати цю цитату в свій дитячий щоденник, і саме її вивчити напам’ять, бо вона видається мені саме тією життєвою мудрістю, яку мала б знати дитина, дівчинка, хлопчик, всі ті, хто колись стане батьками і набиватиме собі гулі моралями.
Але в моєму дитячому щоденнику натомість переписана цитата з нотаток іншої дівчинки, «якби мені панцир і шолом дістати, я стала б Вітчизну свою захищати. Мій полк наступає, ми ворога б’єм, яке це блаженство буть мужнім бійцем».
Я так тішилась, що сучасні діти не читають цих «мужніх бійців»! Що в них є серії про дівчаток, а там – там теж багато суму, але ніхто не переконує їх в «блаженстві» війни. Сьогодні війна вже за городами. А в декого – на подвір’ї. Ще трохи – і вона буде в дитячій літературі. Як мені не хочеться «четвертих висот» і канонізованих життєписів!
Коли бралась читати про Кейті, то чомусь думала, що вона буде занадто карамелізованою, такою собі солодкою оповідкою дівчачою. Так, це позитивна книжка, так вона має гарний кінець. Але це не позитивність дива в один день, лейтмотив розповіді – неквапливість, уникання марних надій, проживання болю, примирення з життєвими негараздами. Біль, смерть, хвороба – і гарні вазочки та квіти. Бо «гарні речі нічим не відрізняються , доки не роблять нас марнославними чи нечутливими до інших людей». А ще - «коли в когось болить голова, спина і все на світі, то гарна нічна сорочка чи браслет вже точно не накоять багато лиха».
В моєму дитинстві жанр "книжки для дівчаток" був мало популярний. Я згадую "Дінку", Ясочку, "Дівчинку в бурхливому морі", ну і численні життєписи піонерок-героїв, бідолашних дітей, в яких війна забрала і дитинство, і життя. Це були сумні оповідки, хоча в кожній траплялися "мирні" розділи про дівчаче життя до війни. Пам"ятаю Гулю Корольову, яка долала страх перед стрибком з вишки, а ще змагалсь з шкільними науками. Це була, мабуть, найбільш життєва розповідь. Чомусь мій брат вважав, що я обов’язково мушу її прочитати. В нього в класі «Четверта висота» була в списку літератури для позакласного читання, і він годинами муштрував мене запитаннями з життя бідної Гулі. В якому віці Гуля почала зніматись в кіно? А як називався той фільм? Як бачите, минуло років з сорок, а я й досі все це пам»ятаю.:) От згадала, як Гуля витратила всі гроші, які мама дала на літній табір, і потім картала себе, що не вміє економити. Але то все нівелювалось її подвигом. Оце, на мою думку, найбільше зло радянської літератури. В ній дуже мало розповідалось про буденне життя , про те, як налагодити спілкування в родині, чи стосунки з друзями. Бо буденне життя мало одну функцію - підготовку до подвигу, до героїчної смерті в бою заради Вітчизни. Мало значення тільки те, що допомагає здійснити подвиг. Книжка про Гулю Корольову називалась «Четверта висота». Четверта висота – це висота її героїчної смерті, але авторка побудувала розповідь таким чином, що і здача екзамену, і стрибок з вишки, і що там ще – називались висотами, першою, другою, третьою, які Гуля долала, аби, нарешті, загинути, взявши четверту висоту.
А тепер я читаю «Невгамовну Кейті» С’юзен Кулідж, в перекладі Володимира Чернишенка . Старша сестричка розповідає молодшій, які треба спілкуватись з дітьми: «Ти повинна збагнути, що не можна напучувати дитину, читаючи їй мораль. Ні, лише проживаючи з нею життя і допомагаючи: трішки тут, трішки там, трішки ще десь, щоб зробити її життя і її саму кращими. «
Мені хочеться повернути час назад і записати цю цитату в свій дитячий щоденник, і саме її вивчити напам’ять, бо вона видається мені саме тією життєвою мудрістю, яку мала б знати дитина, дівчинка, хлопчик, всі ті, хто колись стане батьками і набиватиме собі гулі моралями.
Але в моєму дитячому щоденнику натомість переписана цитата з нотаток іншої дівчинки, «якби мені панцир і шолом дістати, я стала б Вітчизну свою захищати. Мій полк наступає, ми ворога б’єм, яке це блаженство буть мужнім бійцем».
Я так тішилась, що сучасні діти не читають цих «мужніх бійців»! Що в них є серії про дівчаток, а там – там теж багато суму, але ніхто не переконує їх в «блаженстві» війни. Сьогодні війна вже за городами. А в декого – на подвір’ї. Ще трохи – і вона буде в дитячій літературі. Як мені не хочеться «четвертих висот» і канонізованих життєписів!
Коли бралась читати про Кейті, то чомусь думала, що вона буде занадто карамелізованою, такою собі солодкою оповідкою дівчачою. Так, це позитивна книжка, так вона має гарний кінець. Але це не позитивність дива в один день, лейтмотив розповіді – неквапливість, уникання марних надій, проживання болю, примирення з життєвими негараздами. Біль, смерть, хвороба – і гарні вазочки та квіти. Бо «гарні речі нічим не відрізняються , доки не роблять нас марнославними чи нечутливими до інших людей». А ще - «коли в когось болить голова, спина і все на світі, то гарна нічна сорочка чи браслет вже точно не накоять багато лиха».
