Житковські богині

Дочитала до середини і така безнадія...
Згадується Стусове "Невже ти народився, чоловіче, щоб заглядати в келію мою..."
Ото читаю, як десятки, а то і сотні людей вважали роботою руйнування чиєїсь долі. Що це треба аж планувати спецоперацію і роками чекати, доки неписьменна жінка-знахарка зробить помилку, і потім - з тріумфом тягти її у психіатричну лікарню і там повільно добивати.
Відьомство має у фентазі романтичне забарвлення, така собі красуня з довгим волоссям, всемогутня красуня. Жінка, що йшла за своєю суттю, так? Можливо, в духовному аспекті так воно і є. Але авторка "Богинь" більше зосередилась на матеріальному світі, описала, як жилось тим відьмам поза їх відьомськими заняттями, і безрадісне життя у них було. Страдницьке, якщо правильно назвати. А в кінці смерть від рук ката, а перед тим - вигадливі муки. Чи не зависока ціна за право бути собою?
Зізнаюсь чесно, якби знала хоч на половину зміст книжки - не купувала б і не читала б. Безнадії вистачає у щоденному житті.