Експерименти над собою

Минулого тижня багато чого зійшлося в одну точку. Я не про крісло, те саме, винесене з площадки невідомим інтелігентами, і, несподівано, повернене на своє місце. Це, звичайно, загадкове явище і потребує докладного вивчення. Але зараз не про це , зараз про мене.
Так от, минулого тижня крісло повернули, а Мефодя і бабуня одночасно захворіли на соплі-кашлі, якраз тоді, коли мені треба було бігти на важливу  роботу на цілий день. Ну і я відчувала, що теж на межі хвороби. Але в мене робота на носі, і двоє вже хворих в хаті. От йду я з самого ранку в супермаркет, купити недужим всякого доброго, соки-йогурти-печива-апельсини. У відділ з фруктами вибираю два мандарини і йду важити. Взагалі, ті продавчині, що біля ваги стоять, не дуже ввічливі люди, а мене це чомусь дратує, дратує,що вони ніколи не вітаються і не дякують,  У мене своя тактика, я вітаюсь  і дякую, ну бо це мені видається правильним. І того ранку я теж чемно привіталась з продавчинею. На що вона ніяк не прореагувала, мовчки взяла торбинку і зважила. Тут я розізлилась. Покупців - немає, черги теж, невже ця дівчина не може  сказати два слова? І краєм ока бачу біля неї табличку  з інструкцією, перший пункт: "привітайтесь, посміхніться, бла-бла-бла". А тут ні першого, ні другого,  ні бла-бла-бла.
І в мене перша реакція була - щось їй сказати. Запитати - а чому ви не вітаєтесь ?Потім я вирішила піти до адміністратора. А потім - потім я відчула ,просто за кілька секунд відчула, що хвороба мене здолала. Почало горло боліти, і стан такий, що вже час гріпекс пити. Це все сталось протягом кількох секунд, поки я злилась на продавчиню.  І  я собі сказала: слухай, припини. Невже чужий добрийдень вартий твого здоров"я? Мені хотілось пофілософствувати на тему: от чому в Україні багато хворих на грип, а у Європі - менше, бо там в магазинах чемний персонал. Але, здається, справа не у персоналі. Справа у звичці реагувати на все. Ще ніколи я так чітко не відчувала, що "хворіти- не хворіти" - мій вибір, і залежить від моїх думок.  І я зробила свій вибір - припинила думати про цей  випадок.  Хворобливий стан я відчувала ще хвилин з десять, не більше.
Я  багато читала про думки, візуалізації, і сама колись намагалась практикувати. Та моє розуміння було якимось поверховим. Бо простим повторюванням  фрази "я довіряю світові" важко добитись результату, якщо насправді я ходжу по вулицях як підстрелений заєць. А от зловити власну реакцію і свідомо захотіти  припинити - це набагато складніше.
До речі, крісло, яке було забрали, а згодом повернули назад, знову забрали. З нетерпінням чекаю, що ж буде далі.