Оповідки дощової жінки

Часом мені хочеться написати щось таке, таке сонячне і світле, з рожевими пуфиками і чаєм з суницями, з імбирним печивом і кленовими листочками, викладеними у складний візерунок на асфальті, і додати фото, щоб я і Мефодя, і  кленове листя.
Часом мені хочеться пошити такий одяг, щоб на всі випадки і на всі сезони, щоб і в гості, і в подорож, і дома, і всюди гарно і всюди зручно, і щоб не мастився.
Часом мені хочеться вигадувати казки, щодня, світлі і добрі казки, про мрії і веселкові гаї, і фіолетові скатертини, і страшну Шабелюку, яку все одно поборять в останньому абзаці, і тоді всі поїдуть до моря, і роззуються, і ходитимуть  вздовж берега, і підстрибуватимуть, якщо хвиля  торкатиметься босих ніг, і там буде сонце, багато сонця.
Часом мені хочеться... але рука не піднімається.. .
Яке там сонце, в мене переважає дощова погода, така собі, з помірними опадами... але щодня. Зволожує, витвережує і не дає заснути.

От минулого тижня, вирішили ми з мамою розхламити хату. Знайшли оголошення "вивозимо хлам" і замовили на завтра, щоб вивезли стару швейну машинку, і магнітофон, і радіолу, і ще там кілька речей. Мама вирішила проявити організованість, ввечері пішла попросила сусіда, щоб допоміг витягти ту швейну машинку з кладовки. Мама думала, раптом ті  хламники приїдуть з самого ранку, а ми поки ту машинку дістанемо... Сусід машинку виніс, але мамі радив її не віддавати, а шукати купців, може комусь вона ще треба. Я маму переконувала, що машинка точно нікому не треба останніх двадцять років, рівно стільки за неї не сідали, і не збираються, бо я не фанатка швейного приводу для ніг, це раз, а по друге, там деякі деталі відкручені. Правда, я теж людина відповідальна, я ті деталі до ранку знайшла і збиралась хламникам врочисто передати. А мама згадала, що в нас ще старий пилосос є, і електром"ясорубка, та, що останній раз працювала років 15 тому. Ну от, мама пішла зранку по пилосос, а машинки на площадці вже нема. Увага, 9 поверх, двері з домофоном, і всі інтелігентні люди, ну і швейна машинка важкенька, треба вдвох тягти. Але мама з сусідом ще й крісло старе з кладовки винесли, крісло невідомі забрала наступного дня.
А хламники кажуть, нічо, таке буває, от в одної клієнтки ванну чавунну знесли, а мама своє повторює, що тільки  інтелігентні люди в нас у сусідах живуть.
Але я до чого, з того стресу  ми забули їм віддати пилосос і електром’ясорубку, і треба тепер знову дзвонити, бо пилосос так на площадці і залишився, але його ніхто не взяв, бо він закритий матрацом від маминого ліжка, вона якраз вирішила поміняти собі ліжко на новий диван, саме в той тиждень, коли у нас розбирали балкон і виносили старі рами на площадку, бо ті рами погнили, і до весни не дожили б точно, а нести їх з нашої верхотури надвір трохи незручно, от ми їх склали на площадці, а на другий день привозять диван, а мама саме поїхала в село, бо там рік за дядьком двоюрідним, а потім – сорок день за рідною тіткою, а тут привезли диван, і треба винести матрац, а куди – в ліфт не влазить, якось дотягли на площадку, і прикрили ним пилосос.
І тепер у нас на площадці стоять рами балконні, матрац, пилосос і кілька дощечок від ліжка. І, слухайте, треба ж мати людям совість, ніхто їх не забирає! Я щодня виходжу з хати з надією побачити пусте місце на площадці, і що я бачу – знову рідний матрац.
А тепер скажіть мені, як тут писати про рожеві пуфики і веселкові гаї?