Дочинець

Нарешті дійшли руки до Дочинця. Рідкісний випадок у моєму житті, вже і мама прочитала, і подругам я дарувала на дні народження\свята, і вони прочитали. А я - свідомо остерігалась, боялась, що знайду там щось таке,що не даватиме мені спати. Почала читати "Криничар" і від опису дитинства головного героя розстроїлась, та й покинула. А у четвер їхала до Києва і взяла "Вічника" в електричку. Що вам сказати, це саме та книжка. Саме та - для людей з хронічною депресією,  аби змінити кут зору на своє життя.  Цікава вже сама історія, яку оповідає автор, нестандартна, це навіть не життя однієї людини, це життя європейця, українця, життя цілого народу  в двадцятому столітті, з усіма войнами і військовими чварами. Ясно, що людина, яка вижила, мусила мати небуденні якості. В першу чергу, силу духу. Не хитрість, не фізична сила, а власні життєві правила допомагають Вічнику жити.
Головний герой  Мирослава Дочинця -  самітник. Колись я перечитала ледь не всі десять томів Кастанеди, а ще його послідовників, і пам"ятаю, що шлях воїна легше здолати одному, а от зібрати групу і йти разом надзвичайно складно.  "Вічник" Дочинця йде один. Він один у лісі, і один у таборі. Він настільки відособлюється від інших, що без особливих докорів згадує, як врятувався на баржі, більшість ув"язнених потонули, або замерзли, а він зумів примотатись до гака і вижити. Я спробувала уявити, скільки людей чіплялось за нього, примотаного до того гака, і як він мусив би їх відпихати, а вони падали у воду... В таких умовах - або власне життя, або спільна смерть.
Словом, книжка  заслужено у топі книгарні "Є". До речі, я її купила мамі на  День учителя, запитала поради в продавця, щоб таке подарувати літній жінці? Шукала спогади. А продавець порадив Дочинця. Потім мама ходила на зустріч з автором, автор справив на неї враження . Своєю цілісністю. А на мою маму справити враження непросто.