Мовчу

Невідоме орз виявлось ларингітом.Тепер мовчу.

Дякую за сьогоднішній день

Від цього снігу мама постійно щось згадує. Щось таке родинне. Вона обдзвонює родичів ізнайомих, щоб переконатись, що всі сніг пережили без втрат і переповідає їм різні родинні історії.
От днями комусь розказувала про школу, яку мої прапрадіди влаштували для своїх дітей. В селі тоді школи не було, то заможніші селяни виписали для своїх дітей вчителя, і він, після закінчення всіх сезонних робіт, вчив дітей. Про того вчителя пам"ятає мамина тітка Настя, частий гість моїх блогів, та й я, здається, писала про нього. Тітка вчителя, звичайно, не застала, бо то було ще до революції, але застала людей, які його пам"ятали. От в цього вчителя була книжка про "мафію", тобто магію, і з неї він вичитав, що буде в його житті якась небезпечна ситуація, і от як він виживе,то далі все буде добре. І через це він не одружувався, бо не хотів, щоб сім"я постраждала. А потім щось в його житті, нарешті, сталося, він ледь не потонув під час купання, чи ще щось , вже й не згадаю, і він після того оженився, постановив, що небезпечний випадок вже мав. Який наївний чоловік! Попереду війни і військові чвари, революції і голодомори... а він, замість того, щоб тішитись сімейним щастям, все відтягував до кращих часів. Все думав, переживу оце, а далі - буде краще.
Я часом проживаю день, втомлена, хвора, як от сьогодні, Мефодя стоїть біля мене з книжкою, а я читати не можу, пояснюю йому, що горло болить, і так мені прикро, такою безпорадною почуваюсь, а потім думаю, а що, як через багато років згадуватиму цей день як один з кращих в моєму житті? Син біля мене, і Йона розляглась на дивані, і мама з нами.Чого ще бажати? Тільки дякувати.